Квіти і граніт
Anastasiya_R — 10/10/2012 - 18:13
Учора на площі я бачила квіти.
Вони проросли крізь гранітні плити,
Пробились крізь сірість земного буття
І віру дали. На життя.
Стихав у динаміках голос далекий…
А я замерзала. Удень, серед спеки.
Я бачила тільки могутні ті квіти,
Що проросли із граніту.
Я не вела тим миттєвостям ліку,
Не чула ні шепоту, ні навіть крику.
У пам’яті моїй слід квіти лишали,
Що крізь граніт проростали.
Тоді я збагнула, що я маю крила!
І я над всім світом летіла. Летіла!
Стираючи грані буденних реалій,
Літала, питала – а що буде далі?
А квіти тягнулись до неба. Не знали,
Що людям на щастя надію давали,
Що хтось відправлявся в далекий політ…
Вони проросли крізь граніт.