"Тік-так"
Варвара Серафим — 9/10/2012 - 17:39
Збірка: 365 митей
"Тік-так, тік-так" - тікав годинник. Мар'я лежала, заплющивши очі, думала. "Тік-так" – ритмічне постукування не давало зосередитися – "Тік-так".
"Та най би тя холєра ясна взєла!" - спересердя простогнала Мар'я, а потім сама ж себе висварила: "Та схаменися, бабо. Тобі вже стілько літ, стілько гріхів на тобі, а ти таке тутво балакаєш, та ше й при образах..."
Цьому годинникові років мабуть більше, ніж Мар'ї. Проте шашіль не сточив заводський дерев'яний корпус, а механізм працює так, наче учора його купили. Великі красиві цифри, посріблений циферблат, щопівгодини бамкає. Але ще не час. Зараз лише "Тік-так, тік-так"...
"Яка то зара година?" – запитала Мар'я. Ніхто не відповідав. Вперше за увесь час розплющила очі, але щоб побачити годинника, треба було встати з ліжка, і обійти грубку.
Кімната цілий рік була у напівсутніках, оскільки кущі винограду звивалися по патиках угору, заслоняючи своїм листом усеньке вікно. Але іноді крізь той густий лист пробивався сонячний промінчик, і хата наче веселіла: ставали білішими рушники на образах, червонішим вишиваний взір на подушках, зеленішала завжди сіра кафельна грубка.
От щойно такий промінчик заблукав у хату і Мар'я помітила, на якій білосніжній перині лежить... "Щось того разу файно невісточка постаралася, не пошкодувала старій бабі такого чистого напірника. Певно боїтьси, шо гмру скоро, і їй стидно буде перед людьми за то старе дрантя..."
І знову себе насварила: "Та шо тобі старій уже треба? Перинів білих? Ганька і так товчеться як дідько по пеклу... Звари, принеси, подай... Всім всьо попери, прибери, свиням їсти дай, корову пасти вижени, подоїти її треба, молоко на молочарню занести... Сама ж в тому всьому була, крутилася від раня до смерканя, спокою ні хвилі не мала. Йвана, старшого, прив'пинала до слупа за ногу, як песя мале. Бо інакши дивитися за ним не була годна. Та й воно сиділо собі коло хати, припнєте, бавилося... А Василька, меншого, пристєгувала до себе хустиною, яку ше на шлюб свекруха подарувала, і так з ним крутилася: кури, гуси, качки, кусок города під хатою і ше один в полі, лєтня, стодола, хлів... Тілько того відпочинку було, коли вночи прилягала на вузького бамбетля, і засинала на пару годин, аби в 5-й знову до роботи вставати. Як же хтіла хоч раз виспатися цілий день, і шоб нікого в хаті не було, і шоб до худоби не тре було йти... А зара можна хоч цілий день спати - не спиться..."
"Тік-так, тік-так" – і знову капосний годинник перебив Мар'їні думки... Але вона уже не нарікала, перевела погляд на рушники, якими завішана вся хата. Гарні рушники, багато вишиті, і подушки теж ошатні, оздоблені золотою ниткою. Не було де купити золотої нитки, то аж сестру трирідну просила, щоб з Польщі передала моточок. А як вже дістала ту золоту нитку, то вже всьо нею пообкантовувала - і рушничок на паску, коричневим і сірим вишитий (сама взір придумала, півсела його потім відшивало), і рушники, ті шо до церкви спеціально вишивала, і сорочку для доці... Лежить та сорочка в шафі, в кульочок загорнена. Тілько раз чи два її дочка вділа, не дуже хтіла в вишитому ходити... "І шо ж то дитя зара робить, по світах тиняється... І тре було їй тої Італії? А чи застане, коли верне, її, Мар'ю, живою?"
"Тілько б всьо було добре, тілько б всі були здорові, І Йван і його Ольдзуня, і Василь з Ганькою, і Наталька, і як там його, той Натальчин... Алєхандро... І діти всі їхні щоб були здорові... І правнучок Богданьо най здоровий росте... А мені вже багато не треба, тілько часом щоб промінчик заглянув у хату і освітив її як панську світлицю, і ще щоб годинник тікав, не переставав "Тік-так, тік-так..." І ше шоб не забували вони про мене стару, і приїжджали на празники, на свята, і просто так, щоб приїжджали, бо я їх дуже чекаю..."
"Бам-бам-бам" - нарешті забаламкав годинник, зафіксувавши, що минуло ще півгодини із життя Мар'ї.
"Але без Божої помічі не буде ніц. Ні здоровля, ні щастя, ні гараздів... Вам теперка Бога не треба, ви всі в роботі, в клопотах, а молодим немодно молитисі, часу нема... Нічо, як старі будете, то самі до Бога прийдете, а Він не буде вас лякати або карати і казати що пізно, просто прийме до Себе як Свою дитину, і обійме Своєю ласкою, і приголубить... А зара я за вас буду молитисі, бо як не я, то хто вам щастя вимолить?...
"Отче наш, ти іже єси в небесі..." – розпочала молитву Мар'я.
"Тік-так, тік-так" - у такт тихенько постукував годинник.