Інколи так хочеться...
angel.studio — 8/09/2012 - 19:13
Збірка: Лондон - Львів
Інколи так хочеться кричати, що є сили,
Щоб тебе почули, не прогнали, незгубили.
Простягнути свої руки і обійняти цілий світ,
Розтопити, розтоптати, розкидати в серці лід.
Запекла боротьба серед думок у голові,
Вліво в право, з гори в низ, як зламане CD.
Потік невпинний, люди, час, пливе мимо очей,
Буденність сплело павутину густу, неначе клей.
І тільки ржавий цвях, тримає все і всіх кругом,
Вже стільки часу він один, терпит весь цей дурдом.
Дуже скоро буде все, покращення чекаєм,
А що нам, не звикати, ще стільки часу маєм.
Агресія зростає, пропорційно обіцянкам,
І вже нема чого радіти сонячним світанкам.
Хочеться - погано, бо треба щось робити,
Вже, все й відразу, на широку ногу жити.
Куди не глянь кругом бардак і як тут не кричати,
Про те що зараз робиться, не хочеш навіть знати.
Захід сонця десь далеко, видніється, і що?
Якби воно зависнути на віки там могло...