Історія одного кохання
artem2406 — 30/06/2012 - 12:30
Кохання. Здається, це всього лише слово, літери, звуки, але як багато в ньому емоцій, переживань, радості і печалі водночас. Тільки воно може підняти людину до небес немовби на крилах, або ж навпаки, скинути в прірву. Воно може воскресити, а може і вбити. У кожного з цим словом пов’язана певна історія, у когось щаслива, а у когось навпаки.
Ти можеш вірити в кохання, можеш не вірити, але воно знайде тебе, підкрадеться непомітно і захопить тебе у свої лещата, і понесе немов бурхлива ріка у тільки відомому йому напрямку, і тільки йому відомо яким буде кінець цієї ріки.
Кохання дарує надію, ці два поняття нерозривно пов’язані між собою. Бо коли кохаєш, ти до останнього надієшся на щасливе завершення цієї історії, на так би мовити хеппі енд.
І добре коли саме хеппі ендом все на справді завершиться, але ж буває і по іншому, при чому в більшості випадків. І ти думаєш, чому так? Ви ж були ідеальною парою, здавалося ви створені одне для одного, ви і є ті самі дві половинки одного цілого. Ти намагатимешся до останнього повернути її, змінити все, віритимеш в те, що тобі все вдасться, але врешті руки опустяться, ти усвідомиш, що це справді кінець, вона з іншим і тобі уже нічого не змінити, руки опустяться, ти ненавидітимеш усе на світі, відчуватимеш себе спустошеним і розбитим, ненавидітимеш клятого амура, який пускає свої стріли на осліп і руйнує людські долі. Ти думаєш краще б ти її ніколи не зустрічав, кохатимеш і ненавидітимеш її водночас.
Ти хотітимеш забутися під час короткочасних утіх в обіймах інших, бачитимеш її обличчя серед натовпу людей, тебе дратуватимуть втішання друзів, котрі говоритимуть, що все буде добре, що ти знайдеш іншу.
А ти розумітимеш, що не буде все добре, взагалі нічого не буде, і не потрібна тобі інша, бо кращої за твою кохану немає, немає нічого кращого за такий рідний для тебе голос, сміх, запах її волосся. А час, ніби на зло тягнутиметься нескінченно ніби насміхаючись над твоїми стражданнями, особливо ночі, коли ти ніяк не могтимеш заснути, і постійно думки про неї, про вас, лізтимуть в твою голову, і ти не могтимеш їх відігнати.
Врешті тобі це обридне і ти намагатимешся себе чимсь зайняти, це може бути робота, відпочинок у великих компаніях друзів і знайомих, хобі, і можливо це подіє, і ти просто потихеньку забуватимеш її. Добре коли так станеться і ти зможеш знову почати жити, почати знайомитися з новими людьми.
Пройде певний відрізок, можливо місяці, а можливо і роки, і одного дня, коли ти йтимеш у своїх справах, ти побачиш її, вона йтиме навпроти, і також побачить тебе. Ви зупинитеся, привітаєтеся, вона запитає як у тебе справи, ти звичайно посміхнешся і відповіси, що все добре, запитаєш її про це ж і почуєш відповідь аналогічну твоїй. І ви попрощаєтесь і розійдетеся, кожен у своєму напрямку, кожен у своє життя.
І лише, коли у вечері ти повернешся додому, сядеш у своє крісло, тебе мов хвилею накриють спогади, ти згадуватимеш той час, коли ви були разом, ті щасливі дні і ночі. А потім ти ляжеш спати і зранку прокинешся як ні в чому не бувало, знову зануришся у свої буденні справи, бо це життя...
Схожа історія, дорогий читачу, трапилася і зі мною. Я зустрів її коли працював в одній компанії. Коли я її побачив, в мене перехопило подих, «Господи, вона схожа на ангела», подумав я. Я повинен познайомитись з цією дівчиною, що я і зробив, у нас зав’язалась розмова, виявилося її зовуть Наталі , також виявилося, що у нас багато спільних інтересів, ми спілкувалися майже кожного дня, нам було весело і цікаво одне з одним.
Та на жаль, виявилося, що вона не сама. Але це мене не зупинило, я вирішив, що стану для неї другом, а там буде видно. Я тоді ще не збагнув, що закохався по вуха в цю золотоволосу, блакитнооку красуню. Ми обмінялися номерами, через деякий час ми зустрілися уже за межами роботи, тим більше, що я звільнився як і вона. Ми зустрічалися майже кожного тижня, годинами спілкувались, гуляли, і я завжди з нетерпінням чекав нової зустрічі. Так спокійно, легко і весело мені не було ще ні з ким.
Я почав усвідомлювати, що свої почуття приховувати мені вдається все важче. Але мене стримувало лише те, що я знав: у неї є хлопець, треба триматися, ще не час. Я постійно ловив себе на думці, що хочу кожного дня чути її голос, бачити її посмішку, обіймати її, цілувати. Ці думки для мене ставали просто нестерпними, особливо уночі, коли я не міг заснути.
З часом я почав вбачати в її поведінці певну взаємність до мене, якусь грайливість, легкий флірт. Все вирішилося одного дня, коли у мене був День Народження, я запросив її звісно, і вона прийшла. Поводила вона себе зі мною відкрито, я її міг навіть обійняти, вона постійно мені посміхалась, а в кінці вечора я навіть провів її до дому. Я був на сьомому небі від щастя, а може і вище. Я вирішив, що це сигнал для дій і час настав, час для того щоб зізнатися у своїх почуттях.
Я почав думати, як же це зробити, я не знав, коли ми зможемо наступного разу зустрітися, бо вона останнім часом була постійно зайнята, та й чи зміг би я сказати їй про свої почуття, я б напевне не зміг би наважитися. І тоді мене осяйнуло: я напишу лист, в якому розповім про усе, що відчуваю до неї, а заодно запитаю чи відчуває вона до мене щось схоже. Я кілька днів писав цього листа, щось переписував постійно, аж поки написав останній варіант листа, який і загорнув у конверт. Потім прийшла думка, як же їй його передати, коли я зможу побачити її, вважаючи на те, що вона зайнята постійно. Тоді я згадав, що знаю де вона працює, і вирішив, що під час того як вона буде на роботі і передам їй цього листа. Правда я вирішив передати його через знайому, так би мовити через кур’єра. Навіть і не знаю, чому я вирішив вчинити саме так. Але я вже все вирішив. Передав листа цій знайомій, а вона вже передала його Наталі.
І все почалися нескінченні години чекання. Я думав, як вона відреагує, чи відповість взаємністю, надіявся до останнього, не знаходив собі місця. І от, довгоочікуваний телефонний дзвінок від неї. Вона вся в емоціях, каже, що дуже вражена, що це так романтично, що я їй також дуже подобаюся, але у неї є хлопець, вона не сама, і не може його залишити, якби вона була сама, то точно б прийняла мою пропозицію і ми б були разом. Також сказала, що незважаючи на це хоче продовжити спілкуватися зі мною.
Почувши ці слова я розгубився, хотілося заплакати, в думці було одне: Який же я дурень, на що я надіявся, я ж знав, що вона не сама, що тепер робити, невже я надіявся, що її почуття до мене виявляться сильнішими ніж до її хлопця, з яким вона уже разом досить довго? Все це пронеслося в моїй голові за мить. Але треба ж щось відповісти. Тому я сказав, що все розумію, і попросив якщо щось зміниться і вона все таки зможе мені колись сказати те ж, що і я їй сказав, захоче щоб ми стали все таки більше ніж друзями, щоб вона це сказала мені, вона погодилася, що в такому випадку так і зробить. Останнє, що ми сказали, це те, що станеться так як написано долею, якщо нам накарбовано небесами бути разом, то так і станеться обов’язково, можна сказати, що ми віддались в руки долі. Домовилися, що продовжимо спілкуватися, я пообіцяв, що буду підтримувати її як завжди і що нічого не зміниться, ми попрощались, і все…
Так, на жаль дива не сталося, вона не обрала мене, в голові думки, що робити далі, чекати, що колись все зміниться і в одну мить вона дійсно скаже, що хоче і готова перевести наші стосунки на інший рівень, захоче щоб ми стали парою, зрозуміє, що відчуває до мене більше ніж до нього? Не знаю. Жити такою лишень надією дуже важко, але я не хочу зникати з її життя, бо кохаю її, і хочу бути поряд хоча б як друг зараз, а може колись щось дійсно зміниться.
Друзі радили мені взяти себе в руки і продовжувати вірити, зайняти чимось себе, щоб не думати про неї постійно. А я не знаю як мені вчинити, я спустошений і розбитий, надія, якою я жив, коли писав листа, коли чекав її відповіді розвіялась мов хмарка диму. І все, що залишилось у мене це лише спогади про ті миті, коли ми проводили час разом, коли я бачив її посмішку, спогади про той вечір, коли я обійняв її, а вона поклала свою голову мені на плече, жити лише цими спогадами. А в неї залишився лише цей лист, де я зізнався у своїх почуттях. Приємним є лише те, що, коли вона братиме його в руки, читатиме, я немов би буду в цей час поряд з нею. От і все що залишилось, лише спогади і цей лист...