Надобраніч
Самусенко Юрій — 10/01/2012 - 22:32
Онлайн.
Просто живеш собі і все. Насолоджуєшся миттєвостями, примхами долі, підчитуєш статуси в контакті і слухаєш там музику, дивишся там відео. Дивишся відео на youtube. І, як каже Гришковець "Настроение улучшилось". От так проходить день за днем, допоки не настає глуха темна ніч, яка затьмарює весь розум і ти, як кішка у березні місяці, дряпаєш шпалери. Але дряпаєш їх не від якоїсь ненаситної похоті. Ні, зовсім ні! Причина настільки незрозуміла і темна, як та сама ніч. Гадаєш, що проблема у довічному forever alone? Дзуськи, проблема у самому собі. Ранок, день, ну може ще вечір - це твої ліки. Телевізор та інтернет - це твоя мати, твій батько, твоя сестра, твій брат. Вони - твоє кохання, твоя робота і твоє життя. У компютері ти втратиш цноту, заробиш перші копійки та отримаєш свій власний досвід, свій власний експіріенс. Якщо доживеш...Ніхто ще не доживав, бо не проживав свого життя, ховаючись за ширмою нескінченних дюймів.
Надходить вечір і друзі займаються своїми буднями, своєю рутиною - виходять гуляти. А ти обираєш собі іншу рутину. Свій entartaiment.
Пройде декілька років і ти озирнешся і навіть не згадаєш слів, які казав вчора, покидаючи реальний світ, і потрапляючи у світ віртуальний. Тут всі генії. Всі - Паоло Коельо, всі латину знають. Всі знайшли себе і свою "половинку". Ніхто тут не прокинеться, всі сплять брехливим довгим сном. Чим далі рухається час, тим меньше залишається альтернативи.
А памятаєте, колись ми грали у футбол біля свого подвіря і не кидалися тезисами Фрідріха Ніцше і не задумувались над сенсом життя? Ні, я вже не памятаю. Соціальні мережі стерли це з мого жорсткого диску. Жити тоді було простіше. Ностальгія, меланхолія...Що далі? Депресія?
Кому вона треба? Немає часу навіть задуматися про той довбаний таймменеджмент, про який так піклуються пунктуалісти і про. який мав би піклуватись я. Немає часу оглянутися назад і згадати про першочергові речі, поспівчувати тим, хто стоїть позаду мене, нема часу позаздрити тим, хто спереду черги шкіриться на свої 32 зуби. Нема часу на каву-чай, зустрічі.
Нема часу зібрати навіть ці думки до купи,
але завжди є час на брехню, бо часу ще достатньо.
Оффлайн.