Іржаві руки обхватили
Ще молодий і кволий тин,
Дивися, Сатано всесилий,
Як у багні лежит твій син.
І як він стогне, бідолашний,
Як мучится у цім житті,
Посеред шляху, він, пропащий,
Серед безладдя почуттів.
Нащо тепер тобі він здався?
Бо використав вже, як міг,
Неначе іграшку, - погрався,
І кинув на прозорий сніг.
І хай лежить отам, нещасний,
Забутий Богом і людьми,
На ржавій крові. Його власній.
З гіркими нашими слізьми.