От якби ж мені стати письменником модним прийшлося!
Уявіть – ще не стукнуло і тридцяти,
А мене вже друкують, і хвалять, й до неба підносять,
А я вже – діамант, що такий й не знайти!
Щоб мене цитували вкантакті субтильні дівчатка,
І в метро над рядками схиляли чоло.
Я би розчерк корявий на персах лишав їм на згадку,
На рахунок за книжки збирав би бабло.
Я писав би про прутень, любов і бомжів, і про щастя –
Якщо всі таке пишуть, то зможу і я.
Я б підтримував FEMEN, нацистів, та й будь-яке гадство,
Що дало б мені змогу зробити ім’я.
Але щось береже мене зверху від вміння такого,
Хоч паскудний з байдужості я симулянт.
Тішусь я, що позбавлений шляху цього франтівського,
Бо відсутність «таланту» – мій справжній талант.