ЗАХВОРІЛА...
JULIA KAMINKO — 15/04/2011 - 16:32
Зимовий ранок видався напрочуд гарним. Холодне сонце лагідно зазирало крізь відкриту фіранку. Ковзнуло кімнатою. Поповзло по стіні і ніжно торкнулося щоки. Тиша. За вікном мільярдами діамантів виблискують сніжинки. Морозно… Останній день зими, а вона, немов, не помічає свого відходу.
Я вже давно прокинулась. Намагаюся вилізти з-під ковдри. Ранкова кава зігріває своїм гарячим, терпким ароматом. Шматок торта, з ніжним вершково-білим кремом і чорним гірким шоколадом, пестить і приносить насолоду…
Весь навколишній світ, здається, прокинувся разом зі мною. Прочиняю вікно, і він, немов, вривається в мою тиху кімнату, несучи з собою весь шум, гамір і суєту міських вулиць. Усе – як завжди. Коловорот рутинних обов’язків. Вирватися з цього буденного життя!..
Нестерпний біль у голові знову нагадує про себе. На термометрі 37 і 4…