Збірка: Придибеньки веселої Женьки
У нашому дворі розгулює ночами великий собака. Руда шерсть довга, шовковиста, з червоним відливом. Ми його дуже любимо, бо він лагідний і розумний, а ще – наш нічний сторож. Привезли ми те цуценятко зовсім маленьким. Доводилося із соски годувати молочком, поки підросте та навчиться їсти сам.
Динар – так ми його назвали – тепер дорослий пес, йому вже п’ять років, і він розуміє усе-усе. Якось приблудилося до нас маленьке кошеня – теж руде, як і собака. Ми викупали малюка, нагодували і навіть назвали Рудьком. Як і Динар, Рудько уже дорослий – йому рік. Але буда, сусідський кіт Сніжок не злюбив нашого кота і весь час гонився за ним та кусав.
Одного літнього дня, коли нам потрібно було поїхати у місто, ми відв’язаои Динара стерегти оселю, а Рудька залишили ніжитися на сонечку. Удвох вони не те, щоб дружити, але і ворогами не були: дозволяли собі близьке сусідство.
Коли ж повернулися додому, перше, на що звернули увагу, так це на білу шерсть по всьому дворі, на Рудька в собачій будці і на Динара, що поважно розлігся неподалік свого будиночка. Собака радісно підбіг до нас, гавкнув у бік Рудька, що позіхав, і почвалав до будинку, нюхаючи дорожню сумку.
Що трапилося до нашої відсутності – можна тільки здогадуватися.