Збірка: Придибеньки веселої Женьки
Був у діда Юхима кіт. Чорний, як сажа. Дід назвав його по-модному – Пантера. Такий вже цей кіт мав пантерячий хист: курчат їв, сметану вилизував із стоянців, гусенят давив, яйця на сідалі випивав. По горщиках лазив – смакував усім, що було йому довподоби. Звісно, крім мишей. Набридло бабі Домасі гримати на кота – стала допікати діду, щоб спекатися отого антихриста. Дід Юхим дуже любив Пантеру. Але після погрому в комірчині – не витерпів. Запхнув у мішок, сів у плоскодонку і завіз на острівець, неподалік від берега.
Пізньої осені, коли річка вкрилася кригою, прийшов кіт додому. Гладкий, аж ворс виблискував на ньому. Баба Домка лише тюкнула від злості. Та Пантера став таким сумирним і не бешкетним, що ні однієї миші в оселі не стало. Ти диви – пошептало, - мовив дід.