Збірка: Придибеньки веселої Женьки
- Вадику, вставай, лежню! Час до школи, і я на роботу запізнюся! – вкотре вигукувала над його ліжком бабуся. Вадькові шість років, і він ще не встиг рано вставати. Потягнувшись, хлопчик відкрив сонні очі і на «автопілоті», як любив над ним сміятися старший брат, почав одягатися. Попоївши, малий ледве встиг взути черевики та вийти з будинку, бо від ганку бабуся накрикувала поспішати, вона ж запізнюється на роботу.
Плентаючись за нею, він бурчав, що мама купила завеликі черевики, тому доводиться через них перечіпатися, і ще щось, і ще… Та раптом… - Бабусю! – запхинькав. – А чого тобі? – гримнула спересердя. А я … я… я черевики надів не такі-і-і. Один свій, інший Дмитрика-а-а.
Ну що тут поробиш?! І Вадик запізнився на уроки і бабуся на роботу.