Не китайська троянда...
Mari4ka — 14/04/2011 - 23:09
Збірка: Соняшникове серце
В моєму серці лежало зернятко. Я сама навіть не знала, чиє воно, для кого, і коли його треба буде посадити...
Я навіть не знала, що з нього виросте, і чи прийменться воно взагалі. Колись давно мені сказали, що до нього треба дуже бережно ставитись, піклуватись кожну хвилинку, захищати від негоди, і тоді тільки воно зможе прорости. Поряд із паростком не можна підвищувати голос, не можна говорити нехороші слова, зачепити ненароком - це може непоправно зашкодити...
Я не думала, що прийдеться стільки мороки взяти на свої плечі, щоб виростити його. Тоді я задумалась - чи варто взагалі таке капризне пророщувати. Заради одного зернятка...
А потім з'явився ти.
Прийшов - усміхнений, вразив у саме серце. І зернятко викотилось. Я здивовано подивилась на нього. Ти? Невже зараз? Невже можна взяти і посадити його у справжнісеньку коробочку для пророщування? Але ж воно у мене - одне... А якщо тобі не потрібне буде те, що з нього виросте?.. Що тоді? Якщо воно так і не зможе прорости?
Сумніви закрались у мої думки. Я носила зерня, міцно затиснувши в руці, кожного дня позираючи на коробочку. Кілька разів рука вже розтискалась, і я хотіла прямо в цю мить покласти його до спраглого грунту і щедро полити чистою джерельною водою, щоб таки проросло... Але в той же час мені хотілось, аби воно справді виросло, повноцінним, як і повинно бути, без дефектів і не ущемлене.
Я б мабуть іще довго сумнівалась, коли б не прокинулась одного прекрасного ранку, вдихнувши на повні груди. Я більше не боялась.
Я знала. І надіялась, що ти теж знаєш - що ось, воно, справжнє, у мене в руці, і сьогодні я посаджу його. Хай росте.
Я вже здогадувалась, що з нього може вирости, але, оскільки ніколи в житті не бачила Єдиного Щастя, не знала, яким прекрасним буде кожен наступний наш день. Наш. Я пообіцяла собі, що обов'язково покажу тобі цю тендітну рослину, як тільки вона проросте. Якщо проросте.
І з нетерпінням чекала перших листочків. Я переживала, чи вистачає їй сонця, чи достатньо повітря. Чи не занадто тепле місце я вибрала. Чи не занадто маленька коробочка, яку я принесла для нього.
Але пройшло не так багато часу,як з'явились перші листочки, і паросток зростав "не по дням, а по часам"! Не скажу, що виросло гігантське дерево, це, все таки, ніжна рослина, просто це таке неймовірне видовище - кожного дня після сходу сонця рослина виглядала по-новому, це не тільки нові листочки і гілочки. Згодом почали з'являтись перші квіти. Вони були настільки прекрасні, що не вистачає слів, аби описати якими кольорами переливались їх ніжні пелюстки...
Що найцікавіше - на самісінькій верхівці, не в'янучи із найпершого дня і до сьогодні росте одна квітка. Вона відрізняється від решти своїм яскраво червоним вогняним кольором, а коли торкнутись її рукою, можна відчути струмінець тепла, що перетікає від її пелюсток до тебе. І, коли уважно прислухатись, можна почути ніжну мелодію. Правда, кого я не питала, всі кажуть - я звихнулась, бо звичайна собі червона квітка. Квітка, як квітка, і нічого вона пе переливається вогняним світлом, і нема від неї ніякого тепла, і тим більше квіти не співають... Більше того, інших квітів ніхто не бачить.
Може я і звихнулась, проте я точно знаю, що є і найпрекрасніша квітка на верхівці Єдиного Щастя (і ніяка це не китайська троянда), і є тепло, і музика, і кожного ранку після світанку, щедро зростають новими бутонами тендітні квіти нашого з тобою Кохання...