Одного дня вона зрозуміла,що може любити,любити по-справжньому.Але кричала,що кохання не існує,нагадувала собі,що це лише миттєвий прилив емоцій , пристрасть,яка уже за мить зникне.Тоді доведеться залишитись наодинці із болем,із зрадою,із кривавою діркою,яка з'явилась якраз там,де раніше було серце.Бо любові їй хотілось такої,щоб тяглась довжиною у вічність,а не була спалахом,
"Божевілля,-думала вона. - Усе це-божевілля!Піддатись почуттям-самогубство!І мабуть тому так сильно хочеться померти ." Вона знала,що безглуздо відчувати потребу в людині.Безглуздо,бо страшно...
Болю було достатньо...Байдуже чи серце билось у ті моменти,чи була його повна зупинка,проте воно їй заважало-зайвий тягар,хоч і його вважають життєво необхідним.І кожну хвилину вона нагадувала собі: "Дихай...Дихай...Дихай..."
Вона не могла злитись на Нього.Була щаслива ,коли Він знаходився поруч.Знала ,що Він не розділяє її почуттів,та все-одно вона б не переставала його цілувати ,якби не боялась набриднути...А ще боялась звикнути.Просто звикнути до його тіла...
Далі все було невідворотним . Вона стала метеликом,що необережно спалив свої крильця,надто захопившись вогнем.
І от залишилось лише її серце:вирване,сплюндроване,вже нікому не потрібне...Навіть їй самій...
І в неї таки не стало сил дихати далі....
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 5.00
Про автора
Ім'я
Мар'яна
Місце проживання
Тернопіль