Помилки
Нікольська Аня — 16/02/2011 - 21:28
На годиннику 4:07. Пальці зморено торкаються клавіатури, крізь напівзаплющені повіки не помічаю кількості допущених помилок. Як я люблю виправляти помилки у Ворді! Це так просто: натиснув клавішу – стер неправильну літеру, написав вірну – як так і було. Шкода, що в житті так не виходить. Інколи робиш помилку – і все…ця ситуація назавжди вгризається чорнилами у книгу твого життя. Кому яке діло до того, чи шкода тобі, чи ти довго це переживав, плакав ти чи спав в ті «місячні весняні ночі», коли у всіх на думці були лиш марення про чарівливу любов? Про що ТИ думав, коли, зневірений, дивився на обломлений блідий місяць?
Говорять, що коли людина щаслива, для неї весь світ – єдине ціле, одне велике і вічне щастя. Її щастя. Та коли вона нещасна, світ постає перед її очима роздрібненим на частинки, яких годі намагатися склеїти. Вона починає гостріше реагувати на біль інших, нарешті помічає, що не лише світ розбитий, а й люди у ньому. І їхні дорогоцінні серця. Найгірше у цьому просвітленні те, що не позбавившись власної болі, не допоможеш пережити її іншим. Бо біль паралізує, охоплює всього тебе і спалює зсередини. Джерело тої болі – помилки, яких не виправити.
Мене от що вражає: ніхто одразу не дивиться на почуття винного, на біль у його серці і щирість розкаяння. Спершу дивляться на факти: «ага, ти ж зробив ось це, це, і ще й до отого опустився». За фактами виносять вирок: «негідник» - кажуть. Потім починають споглядати з кам’яними обличчями ті страждання, які приносить винному його біль. Чекають, видно, коли буде спокутана провина. І в фіналі, нарешті, «змилостивлюються», і говорять: «ну добре, я тебе люблю, тому від щирого серця пробачаю»…
Ви мене осудите, якщо скажу, що плювала я на таке пробачення?..