Ода до радості
Avida_Dollars — 1/12/2010 - 23:33
На себе стань і подивися,
Дурна людина – піднімися,
Раби нещасні… всі ви вмрете
З життя паскудного підете.
І ямі буде наплювати –
Король чи бомж буде лежати,
Яка там цяця попадеться –
То вже з косою розбереться.
Яке обличчя – гарне, ні,
Та паралельно там, на дні.
До кого бігали, скакали…
В скількох ви ліжках побували,
Які думки були брудні,
Все забувається на дні –
Пиха і гордість, гра гормонів,
І насолода перегонів
За те, щоб світу показати –
А хто у мене мама й тато:
То вже пишаюся, горджуся,
З собою, павою, ношуся.
А потім – раз! – і закопали,
А зверху квіточку поклали.
І все скінчилось – який жаль,
Яка біда, яка печаль!
Вже не пишаєшся, а шкода,
Зате нащадкам – насолода:
Ходити землю прикрашати,
Свою капусту показати:
Граніт чи мармур, позолота –
Як гарно зроблена робота!
Усе життя вони охоче
Своїм знайомим милять очі –
У кого більше, в кого краще…
Раби зогнилі і пропащі!
Вас всіх би в нори чи в болото,
Щоб стерти вашу позолоту,
Щоб стерти ці гидкі, нещирі,
Огидні усмішки брехливі…
Хоча – чому? Як покарати,
То треба всіх вас повбивати…
А хто ж на світі буде жити?
А хто історію творити?
Хто буде джинси купувати?
На дискотеках гарцювати?
А хто брехати буде, га?
Чия ж зажерлива рука
Доляри крастиме чужі?
Кого ученії мужі
Навчати будуть? Безкоштовно.
І хто природу знищить, скромно
Свої бажання, щоб здійснить?
Якесь затьмарення на мить
Найшло на мене. Все ж чудово,
Яскраво, світло, кольорово…
Усі стараються для себе.
На мою думку, так і треба.
Нехай живуть їдять і п’ють,
Усе одно вони помруть