Від дощів збожеволіло невиспане небо,
Сіре і гнівне, напружено-хмарне,
В стільниковому зумер словом: "не треба"…
Навіщо шукати пояснень марних?
Зневоднені очі, сльозами карі,
Розгніваний голос і зашморг печалі,
Я одягну на душу байдужість, як сарі,
Ти ще не знаєш: НЕ"буде далі".
Перетягом далей застудились вокзали,
Пахнуть снігами ці зміни локальні,
Тут ми проїздом... Від'їзду чекатимем
Кожен в своїй пустій почекальні.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 7.00