фаталізм осіннього спустошіння
Ганнуся — 12/11/2010 - 10:55
Осінь - на вулиці холодно, проте коли на сонце виходиш - тепло. Тінь і світло. Із вікна на осінь дивитись люблю із філіжанкою кави і олівцем. Проте люди осінні холодні і закриті, в очах у них або заклопотаність, або відчай - прощаються з теплом, інколи - з життям. Закохані, проте, снують за ручки по вулицях з обиччами щасливих смертників. Неможливо до осені бути байдужим - вона в нас - в осінніх людях, у напівпустих серцях. Вірші не пишуться, а коли пишуться - виключно невдалі. Зате купа прозових думок навколо. Вони в повітрі - через те таке воно важке і часто туманне.
Викинутись у вікно, щойно вийде сонце. У піжамі, з кавою і цигаркою в зубах. І щоб на могилі не писали ані імен, ані дат, а тільки: "осінній камікадзе". Це колективне бажання,а не плід моєї шизофренійної фантазії. Осінні люди їх ховають - бажання, надягають маски, шарфи і йдуть по містах зі склянними очима. Фаталізм осіннього спустошіння. А вірші не пишуться. Тільки проза.