Вперше
Хримбєлівна — 24/10/2010 - 16:31
Понеділок невдалого року. Жахливий осінній вітер охолоджує сльози.
Вони випаровуються і летять до хмар. Хмари збираються в єдине ціле і зникають з поля зору... тепер вони вже десь за обрієм, десь далеко.
Скоро важку хмару проріже своїм крилом білий мов сніг голуб. Хмара заридає моїми слізьми. В них будуть і біль, і зраджені надії, і згублена віра. В цих сльозах буде кров з мого розбитого серця. Коли краплі вдарятимуться об землю, чутимуться слова, якими ти це серце розбив.
Все місто потоне в моєму болі. І ти... Ти не матимеш жодного місця, щоб сховатися. По твоєму прекрасному обличчю стікатимуть мої криваві сльози. Куди б ти не йшов, ти чутимеш ті слова, через які на це місто зійшла злива. Чутимеш і шкодуватимеш. І я шкодуватиму. Сліз.