Навиворіт душа
Terpsihora — 11/10/2010 - 16:22
Душа – смітник бажань, пустот і звершень. Вона літає у пустій кімнаті шукаючи виходу на волю, на свої 8 годин самостійних блукань.
Вона взяла найпотаємніше і понесла, понесла у сон.
Кожного дня ти хочеш вирватись на волю, покинути окови буденного ріжучого очі простору, свої чотири стіни, засиджений стілець, засалену ручку від безкінечного підписування нікому непотрібних папірців, стіл на боковій стінці якого видніється код за списком інвентаризації, гудіння комп’ютера діючого на нерви, плямкання за спиною, пронизливий голос начальника. Ти, ти хочеш покинути себе, чимдуж вистрибнути із костюму, залишити його на стільці і перенестись туди де твоя душа.
Ось, ти вже тут. На столі чашка кави, недопалки догоряють заповнюючи кімнату ароматом шоколаду, в руці стакан з віскі, а в ліжку, легенько прикривши наготу свого тіла, лежить дівча – твоє бажання. Вона жінка, що в душі ще дитя. І це надає тонкого аромату привабливості її тілу.
Здавалось би все як ти хочеш, все в тебе є, тобі всі заздрять, ти багатій і можеш дозволити собі усе і всіх.
Доп’єш каву, докуриш цигарку, вип’єш віскі, займешся коханням із тим дівчам і ніби все нормально, ніби все ок.
Так що ж вона?! Смітник чи радість?! Часточка тіла, що відлітає і живе своїм життям коли ти спиш?! Чи невід’ємна деталь твого буденного існування?! Вона – це все! Її не може не бути! Просто ми часто тупо забиваєм на неї – це психологія натовпу…