...проституція
рибка — 9/10/2010 - 21:32
* * *
вона лежала на ліжку поруч
вона перещитувала усі його рани
всіколоті, вогнепальні і рвані
а особливо ту що біля лопатки ліворуч
витирала кров що липким сургучем
зтягувала шкіру - уже засихала
вона заховала десь під серцем щем
від утоми і страху уже засинала
ця жінка мала балкани у серці
з бронзою в шкірі і довгим волосям
очі сповнені чорного перцю
від неї він щоночі повертався босим
її тіло заховане між сотень свиток
під амулетами запахом й звуком
голосу сотень циганських скрипок
рухами повними хаги і муки
- знаєш?(шептала вона змучена спрагою)
- знаєш я вірю що все повернеться
що серце десь під моєю діафрагмою
як і твоє завзято й нестримно бється
вибиваючи ритм який ти залишив
після себе не рахуючи грошей
це вона скаже невдовзі і тихше
співаючи пісню про добре й хороше
пісня:
знаєш насправді твоя провина
у тому що зорі занадто яскраві
що надто холодна й солона слина
тих коханок що ти малював в уяві
в тих ночах де за малу провину
ламались кінцівки долі і зуби
що ти не знав про свою дитину
(крихітне серце).Вибач любий
далі ще довго вона зізнавалась
втому що знала про зради і ринки збуту що
насправді у снах ховалася
в винах сухих щоб хоч трохи забути
* * *
птахів засохлим хлібом годуєш
так що зрештою вони вже їдять з долоні
волі би не чути та все таки чуєш
стогін депо та нічних перегонів
їх піря тмяніє й поволі мокне
мовчки розказуєш ніби востаннє
про щось надважливе гарне і тонке
ти зовсям не їм зізнаєшся в коханні
згадки про кроки як ніс до вонди
її тіло легке мов листя обпале
очі повні тепла і слюди
і те що вона востаннє сказала:
бачиш? - вона запитала - бачиш?
як квітка росте десь із середостіння
а я вже не плачу. ти бачиш, не плачу
бо сум замінило палюче прозріння
* * *
ти кажеш що у всьому виною пробки у бундесі
бо тоді час лякає химерним плином
хоті в не видавати втаречої мудрості
хочай мав на душі щось східне з часником і полином
до кордону було вже не так далеко
я був за кермом пяту годину поспіль
ти була весела ти була під креком
ми ми ділили бізнес і готельну постіль
ми вали позаду пів року голоду
в районах де навіть вогні змертвіла
дети втрачала себе ще замолоду
де тебе купували турки-дибіли
ми мали на двох твої зелені очі
великі і світлв мов тенісні корти
як на мене то на них і велися охочі
а ще ті два підпільні аборти
тепер же ми поверталися цієї гожої днини
я - до друзів й боргів, яких не позбутися
ти у Вінницю до мами й малої дитини
щоб до них вже не повернутися
* * *
навіщо ти віриш що він прощає свої власні гріхи?
ти ще не розумієш - то твій найбільший ворог
він перший відкусить шматок від твого мертвяка
він злиже сльози з твоїх очей і зумисне не закриє твоїх
повік, щоб бачити як востаннє сохнуть вони
це він, він, він проникає в складки твоєї шкіри, щоб
залишити там щось схоже на бажання
він шукатиме в тобі нерви, щоб потім вмачати їх в сухе
вино, робитимиме солодкі мікстури з твого волося
це він змусить вирівнятися усі зубці тового серця, мякого
мов розтале морозиво,в один відрізок, де між А та В
лежатиме твоє двадцятирічне життя
мерщій опирайся тому. ти мусиш зробити отвори в його тілі
саме там, де ще залишилися сліди від поцілунків
потім прокинешся поруч його холодних долонь
мляво одягнешся і підеш геть, залишаючи лише відбитки і
ключ у дверях, двері обовязково замкни.
* * *
якщо ти зараз зімною, отже тобі немає куди іти
якщо я зараз з тобою - мені нікуди повертатися
наші шляхи на те і заплутані шоб
зрештою час-від-часу перетинатися
але зрештою вислизати з-під наших ніг
дівчинко
разо ми будемо ще хіба що цю ніч
ти куритимеш на балконі,
я наспівуватиму тобі тихий блюз
ти питимеш чай в ліжку поруч
я торкатимусь твоєї шкіри
ніби гортаючи старі енциклопедії
покищо ми досі самотні
але ж ранок ранок змусить
нас залишити вогкий готель
з його картонним всітлом
вигорілими картинами
зіпсованим часом у холодильниках
та мякими килимами де тонуть
і губляться
підстаркуваті мандрівники зі своїми прогнилими баркасами
ти досі поруч - тобі немає куди піти
я досі з тобою - мені не хочеться нікуди повертатися
дотого жти не змушуєш мене говорити
це я ціную в тобі найбільше
в тиші ми вростаємо одне в одного
* * *
вмене місячні, в мене місячні!
задовбала.сука!
мені зараз не ліпше
в мене бодун
і ламає мене не менше твого
а ти верещиш тут
третя дня а похмелитися нічим
дуй разом зі своїм жіночим метаболізмом
в магазин бо заригаю тут тобі усе
знов скиглиш
та скільки ж можна
хуйовий в тебе одеколон
не пється, сам знаю шо я подарував
не хочу більше слухати. нашо ти мені це розповідаєш?
я все-одно не вірю. мене сушить. блядь сушить і все!
не кричи на мене з ванної.туалета? яка нахуй різниця
мене курва голова болить, а ти знов про свої місячні...
чай свій сунеш.вже не кричиш. не проси бо не лишуся. мені
йти треба.прийду пізно. вранці до трьох не буди
* * *
він любив її мову схожу до музики
тіло схоже на заводи опісля зливи
стежив за лініями де закінчувались трусики
і був від усього цього безмежно щасливим
коли вона готувала на кухні грінки
вдихав її карму і диму запах
хотів лиш любові від східної жінки
котру не окреслиш на контурних мапах
тієї що згодом би переливалась
із передсердь в гіпертрофовані шлуночки
без гіпотонії котра нею би компенсувалась
вже мав навіть для того дві срібні обручки
* * *
поб"ю об підлогу усі філіжанки
виблюю каву в брудний рукомийник
таких як ти спинять хібащо танки
а я рядовий на залізниці колійник
ти маєш золотий годинник
я - лише жовті передні зуби
тебе будить вранці будильник
мене - вогкі собачі губи
це зрештою не так вже й погано
я маю теплу ковдру військову
з посуду кілька побитих стаканів
лампу настільну стареньку бузкову
щож тепер твою кухню заригано
я лише поет з непрокостнутим страхом
хоча й пахну димом і рибою
проте головне тут зовсім не запах
* * *
подивись новини
там все-одно нічого цікавого не знайдеш
опісля прогноз погоди
там тобі й скажуть що
завтра буде
вогко
і
холодно
а ще
скажуть
який ти козел
вже давно треба було
вимити з-під нігтів
бруд
усіх тих коханок
яких мав
просто
у вітальні
кухні
новомуунітазі
там скажуть
який ти збочинець
саме морози
холод
змушують телефонувати
і
просити у них про допомогу
знову рятуватимуть тебе
придурка
рятуючи з глибин передозувань
алкоголем і снодійним
шукаючи пульс
ніби дітей у старих шафах
дивися
свій
телевізор
лайна шматок
пий суничний чай
прислухайся
звук не працює
* * *
дитинко оці замілілі шляхи
для нас уже більш не зійдуться
доречі пощо нам торішні птахи
що крилами нас не торкнуться
відповіді на те що й спитати не вмів
сховаються під незнаного товщею
у тінях забутих травневих садів
в шляхах що зєднують з Польщею
* * *
не знаю чи зумію наснитися тобі сьогодні
але вважай на те що я цього дуже хочу
а якщо мені таки вдасця
тоді вже точно ніякі нічні примари
незможуть тебе злякати
вони самі будуть боятися твого вогкого
доброго серця
і не наважаться його торкнутися
я не знаю чи наснюся тобі сьогодні
бо тоді мені доведеться самому
відганяти усі злі думки
усіх злих людей
зранку
йдучи від тебе
я обовязково залишу знак
коли прокинешся
ти його обовязково помітиш
це буде горня чаю
ще теплого
травяного
з цитринами
бо лише я
знаю наскільки ти їх не любиш