Навіщо - поцілунки,
Букети, подарунки?
Навіщо - обіцянки
І клятви - знову й знов?
Я серцем відчуваю,
Що вже тебе втрачаю:
До іншої коханки
Стежину ти знайшов..
Навіщо? Навіщо?! Заходиш "по - дорозі"?
Навіщо? Навіщо?! Цілуєш - на порозі!
Скажи,ну для чого приносиш ти квіти?
Не треба нічого... Я знаю: не мій ти...
А ще я відчуваю,
Що вже не так кохаю,
Не так вже потерпаю,
Як це було колись...
Зросла стіна між нами,
І в ній немає брами,
Через яку змогли б ми
Серцями знов зійтись.
Не треба вже, не треба
Мені зірок із неба!
Нічого вже від тебе
Не хочу більше я...
Хоч туга душу ріже,
Та - досить! Зрозумій же,
Що ти тепер - не мій вже,
Та й я вже - не твоя...
Якщо ш. паньство підозрює мене в дещо нетрадиційній орієнтації, то можу вам твердо заперечити! Просто "і таке буває". Кінець вірша мене самого трохи "смущаєт", але коли ЦЕ писалося, то теперішні "поп-звьозди", які "заїздили
до дірок" отой "твій-мій", ще сюсялися в пелюшки. Можливо, я тут був "першовідкривачем"...