Збірка: Реінкарнація
Не мете до сміху злякана метелиця,
Не біжить з-під ніг посипана земля,
Лиш дівча ніжненьке біля мене телиться,
І дурію тихо коло неї я.
Шо ж тобі не спиться, місяць же у повні,
Зашпарами входить холод в босоніжки,
І твоя спідничка по моїх долонях… –
Ти ж говориш: «Трішки, милий, трішки…»
Кліпають невинно карі оченята,
А колготки трісли, дали вже очко,
Лиш тобі паскудна на все це плювати,
А мені тим більше зараз все одно.
Каблучки знімаєш, як завжди не вперше,
Ручками милуєш кучері свої,
Від тих цнот миттєвих я в тобі відмерший,
Як з кульбаби бджоли майже всі рої.
Ти ж маленька ніжність, підліткове стерво,
Віддалась огидна крізь облуду фраз,
Мама взнає зробить тобі справжнє мерво,
Але ж ти говориш: «Було і не раз!…».
Завтра підеш в школу, у критичні дні,
І співати будеш у народнім хорі,
Плакатимеш в ночі під сумні пісні.
Згадуючи миті із своїх love-story’s.