Години наповняться смутком надії
Лукреція Крон — 22/04/2008 - 15:34
Години наповняться смутком надії
В душі розриваються дим і кришталь
Хіба я даремно годинами мрію
І врешті тебе не знайду я, нажаль?
А може то доля до нас нахилилась
Очами спалила нас в попіл умить?
В кохання, нарешті, я грати втомилась
тепер воно в руки поволі біжить
Скажене, подекуди сумом повите
Безмежне, але у всього є межа
Блаженне і ніжне, у війнах побите
Сльозинки на дні його мовчки лежать
У них мерехтять світанкові цілунки
Вночі відбивається в них темний сум
Немов діаманти - коштовним дарунком
Скидались вони у тіні наших дум
Все це зберегти я так щиро бажаю
Нехай воно завжди десь поруч цвіте
На те, що говорять, давно не зважаю
Окрім сподівання все інше - пусте...