Нічні марення
Йожеф Фламберг — 22/08/2010 - 23:18
Написано вночі, тому...
1
Двічинка за викликом
Очі... В них втопитись,
Згасити спрагу по твоєму тілу...
Очі... на тебе лиш дивитись,
Тендітну, лагідну і милу...
Стягнути одяг, міцно обійняти,
На мить замилувавшись шовком шкіри...
І розтерзати, ніжно розірвати,
З тобою буду янголом і звіром...
Розмазати помаду по обличчю,
Насолодитися підкупленим коханням,
Без тями впасти на світанні...
Ти знов прийдеш, коли покличу...
2
Пам`яті В. Стуса
Для вас всього лиш текст...
Писав його я кров`ю,
Кривився від страшного болю,
Боровся зі словами, що не хочуть
Щоб їх вкладали у рядки -
Бо то страшні слова, тверді грудки,
Які кидатимуть на мене,
Живого, мертвого, не знаю достеменно...
Для вас всього лиш текст...
3***
Хай не почую доброго слова,
І ворон виклює мої очі,
Нехай влаштують на мене лови,
Я все зроблю, якщо ти захочеш.
Ти забажаєш моєї крові -
Вона твоя уся до краплини,
Щоб у очах твоїх чудових
Сонячні не минали днини.
Загнати кулю собі у скроню,
Аби тримати ніжно-ніжно,
Твою маленьку дитячу долоню...
4
Хрестоносець
Йому відпущено гріхи, і можна убивати,
Різати жінок, дітей.
Святую землю кров`ю поливати
Там, де ходив пророк Мойсей.
Йому не сниться місиво криваве,
Під чоботом загибле немовля.
Він в ореолі воїнської слави,
Він Божий син, святе його ім’я.
5
Музика душі
Збагнути музику єства непізнанного,
Тканину світу розплести на тонкі ниті,
Прорватися крізь грані видимого,
Готовий жити я задля такої миті.
Божественні ноти
Осіннім листком, туманом холодним.
Лягають на пам`ять
Немовби на воду.
6
Тяжкі думи
Загратовані вікна виходять на двір,
Де вночі відбуваються розстріли,
Де впивається кровію жадібний звір,
Де стають божевільними роздуми.
Сірі стіни, огидні патьоки брудної води -
Такі ж сірі наші тіла,
Стіни - на них вбитих вошей сліди,
Мов годинник, працює мітла.
Не мітла - м`ясорубка, по душам, тілам,
по серцям безперервно мете,
Обскубе, обірве, перетворює в хлам,
І по чисті й невинні іде.
Чорний ворон - не птах, то знаряддя мітли,
Плащі чорні - такі ж їхні душі.
Мов Харон, виїжджає з нічної пітьми,
Та не знищиш і нас не задушиш!
Промовляємо скрізь: на облуплених стінах в`язниць,
У Сибіру, в бараках, у спецбатальйонах.
Ми б`ємо по режиму з вузеньких бійниць,
Сієм паніку в ваших загонах.
Не потрібно нам дутої слави,
Ми життя поскладали за волю -
Заробили і потом, і кров`ю,
Щоб завжди ви про нас пам`ятали.
7
Роздуми про красу
Час летить, проминуло літо,
Залишаючи осад бажань,
Що не втілені, осипаються цвітом,
Викликаючи гамму страждань.
Літо кануло, тихенько вповзає осінь,
Розплітає і сивить русяве волосся.
Ти була гарною хмаркою в небі –
А тепер вже нікому не треба.
Була царицею – стала рабою,
Була спокусою - стала марою,
Вкрита вуаллю – надій пеленою.
Нудьга розділяє лиш постіль з тобою.
Час красу змиє, мов фарби водою,
Залишиш що, кохана, за собою?
8
***
У неба висоті сіяють зорями світи,
Якщо бажаєш зірку - принесу.
За погляд твій, за дотик найніжнішої руки
Охоче всі тортури я знесу.
У неба висоті розкинем почуттів мости,
Та з них пірнемо в пристрасті вогонь.
Бо зараз є одні лиш я і ти,
І лагідне тепло твоїх долонь.
9
***
Одно лишь слово - а какая сила!
С неведомых глубин! С невиданных высот
Обрушилась! Меня лавиной смыло,
В неуправляемый отправило полёт.
А с уст твоих сорвалось только слово
Одно единственное, тихое : "Люблю"...
10
Лірика(трохи по дитячому)
***
Небо вічне і блакитне, вночі у ньому сяють зорі,
Ти моя ніжна і тендітна, і звабна, мов русалка в морі.
Я закохався в тебе миттю, тобі ж подобаються квіти...
Я поведу тебе на поле, де квітів море - не злічити.
Немов волошки, твої очі - грайливі, сині та глибокі.
Зв`язала, вбила, полонила, навіки відібрала спокій.
Ми сидимо посеред поля, проміння бавиться у житі.
Навік віддав тобі я серце, без тебе вже не можу жити.