ЗОРЯНА ПІДЛОГА ПЛАЦКАРТНОГО ВАГОНА
Леон Ерте — 3/08/2010 - 21:01
***
Зоряна підлога плацкартного вагона –
я з верхньої полиці розпізнаю сузір’я.
А за вікном реальність така невагома –
невагоміша пилу, пилку і пір’я.
Я з верхньої полиці розпізнаю сузір’я –
розміщення зір як у мить проголошення
незалежності Бразилії – на прапорі Бразилії.
Навколо розмови – і сповнені, і порожні...
А потяг їде на західний південь,
Львів поєднуючи з Чернівцями.
Й, можливо, з’єднає, допоки приїде,
думки з думками, серця з серцями.
Рух вагона, в вагоні і поза вагоном –
ілюстрація теорій Айнштайна.
Фізика, лірика... За склом віконним,
з обидвох сторін, – тайна...
І десь вже біля Івано-Франківська
ніч прокидається молодою совою –
мудра і тиха, як чорна кішка,
і наповняє вагон, наче горня, собою.
Ні, не горня, а склянку у металевій
підставці – цей символ потягів України.
Франківщина – дівчина в джинсах “Lewis”
і білій футболці... Вечір... Пісні солов’їні...
Фольклорна й коротка, як вірші Лорки,
найкраща для зустрічі й проводжання,
вродлива брюнетка, мов Ані Лорак,
ніч нагадує поглядом про бажання,
вся натхненням і спогадом повна.
Й хоча вже пізно – не хочеться спати.
Зоряна підлога плацкартного вагона
збігається з небом над Прикарпаттям...
І на ній повним місяцем – скибка лимона.