Це смішки - 2
Курінний — 20/07/2010 - 12:55
Збірка: Це смішки
Смерть кози
Посилає якось Ганька
Чоловіка Василя:
– Відведи козу до цапа‚
Що в Миколи коваля.
Ось десятка. Та дивися‚
Щоб усе було як слід!
А дорога до Миколи
Повз чайну. Василь услід
За козою чимчикує,
А з чайної вже луна:
– Завертай сюди‚ друзяко!
Він козу до паркана
Притинає і десятку
Пропиває в бісів крик.
Повертається додому,
Ганьці: – Все в порядку... гик!
Кілька днів минає. Знову
Кличе Ганька Василя:
– Щось не те воно з козою –
Поведи до коваля!
Тут пояснювати зайве‚
Що до цапа знов коза
Не дійшла і від чайної
Повернулася назад.
Так не раз вона ходила
З Василем (хоч не пила)
До чайної поки‚ бідна‚
Богу дух не віддала!
Плаче Ганька за козою...
Тут приносить чорт куму:
– А чого це‚ – каже‚– кумо‚
У чайній‚ я не пойму‚
Кум Василь співа‚ гуляє
Із п’яницями всіма‚
А коза біля паркану
Бідна мекає сама?
Те не раз я помічала!
Все‚ – Василь зітха‚ – капкан!
Тут таке розпочалося:
Ураган‚ тайфун‚ вулкан!
– Ти п’яниця‚ бовдур‚ ледар! –
Гнівна жінка аж пашить. −
Як мені‚ нещасній‚ бути?
З ким мені на світі жить!?
Йди з очей‚ гіркий п’яндило!
Остобісів ти мені!
Й навіть спати постелила
Василю на тапчані.
Так минає тиждень‚ другий...
Спить Василь „у вигнанні”,
Коли чує – кличе Ганька:
– Йди‚ бо холодно мені...
– Що‚ – питається спросоння‚ –
Вже минулася гроза?
– А ти хтів щоби умерла
Теж і я‚ як та коза?!
* * *
Бачення
Троє подружок зустрілись −
Раді, як ніколи,
Бо не бачились, сердешні,
Ще, либонь, зі школи.
Повиходили вже заміж
(Час чекать не хоче!)
То й гуторять між собою
Нишком про жіноче…
− Я своєму заявила, −
Почала білявка, −
Що не пратиму нічого,
Хоч гарчи − хоч нявкай!
Зразу хряпнув мій дверима.
День його не бачу,
Другий день не бачу − має
Вдачу він гарячу!
Лиш на третій день, пізненько,
Поночі фактично,
Вносить мій машину пральну,
Ще й автоматичну!
І звідтоді не відтягнеш
Від прання за вуха!..
− Ох, та й мій, − чорнявка мовить, −
Зовсім не макуха!
Тож йому сказала зразу,
Не дала й присісти,
Що не вмію та й не хочу
Я варити їсти!
Набурмосився − не бачу
Днів його з чотири.
Аж на п’ятий день, дивлюся:
Тягне до квартири
Пічку він, мікрохвильовку,
Поту ллється річка…
З того дня піди-но, спробуй,
Віджени від пічки!
− А вже мій, − русявка далі, −
Лагідний та гожий.
Я йому сказала прямо:
Серденько, негоже,
Щоб я прала та варила,
Хоч цілуй у п’яти!
Ну, я день його не бачу,
Другий, третій, п’ятий…
Лиш на шостий день, під вечір
(Майже сьомий, значить),
Трішки-трішки правим оком
Наче стала бачить…
* * *
Велосипед
Десь-не-десь, в якімсь райцентрі,
Під чималий інтерес,
Над одним багатоженцем
Судовий тривав процес.
− Ну ви й зух! − суддя віддався
Професійно справі: −
В вас одна дружина в Шандрі,
Друга − у Расаві,
Третя ось, у Карандинцях,
Інша в Микитянах…
Як ви всюди устигали,
Не дійду я тями?
В залі голос чийсь руйнує
Тишу вибухом торпед:
− А чого тут дивуватись,
В нього ж є велосипед!
* * *
ДТП
− Боже: милиці, пов’язки,
Гіпс… Це правда чи кураж?
Що з тобою сталось, Петре?
− Вчора врізався в гараж…
Ледве склали… − А машина…
Певно й друззя не знайшов?
− Та до чого тут колеса? −
Пішки йшов…
* * *
Дзиґар
Завітав я раз до кума.
Дзьобнули не скупо
Та засиділись довгенько,
Вже дійшло й до пупа.
Бачу: в кума у кімнаті,
Збоку, за буфетом,
Ночви висять на гвіздкові
Цінним раритетом.
− Що, − сміюсь, − не найдеш місця
Для ції коновки?
− Е, − моргає кум крізь чарку, −
Ти от хлопець ловкий,
То вгадай: навіщо ночви
Я вчепив на стіну?
− Може в них тебе купала
Мама, бісів сину?
Може ти їх сам залудив,
Гордий чим є й досі?
− Ні. − моргає кум ізнову, −
Маю муху в носі:
То не ночви, кумцю любий,
То дзиґар настінний,
Ще й не так − а говорящий!
Тим для мене й цінний.
− Не сміши! Мій кум, я бачу,
З тих ще мартоплясів!
− Що, не віриш? − Кум встає
Та кулаком по блясі:
Бах! − Враз голос із-за стінки,
З іншої квартири:
− Чи ви там рвете гранати,
Чи б’єте з мортири!?
Ну ні совісті, ні стиду,
Хвора ж тут людина!
Схаменіться, як-не-як −
Дванадцята година!
* * *
Дегустація
– Добрий день, шановні гості,
Члени делегації.
Наша фірма презентує
Нині дегустацію.
Ми нову торгову марку
Випускаємо у світ –
От поважні хай експерти
Нам дадуть про неї звіт:
Як на запах, чи прозора,
Градусом достатня?..
Пригощає наш технолог
Галина Остапівна.
– Гм, приємна… видно що ін -
Градієнти вдалі…
– Варто б тільки уточнити
Смакові деталі!
– Прошу-прошу – пригощайтесь!
Оцініть кислинку!
– Ох, пішла, як діти в школу!
Дай, вкушу маслинку –
Загризу. А пані Галя
Глянь, яка бідова…
– Дегустаторам шановним
Повторити знову!
Ех, скажу я вам, друзяки,
Справедливо й чесно:
Живемо ми якось нудно
І неінтересно!
Все робота, все турботи,
Бізнес, плани, звіти…
А по людському зібратись
Та погомоніти!
Про жінок, про полювання –
Чоловічий рай…
Ти диви: у склянках сухо!
Галю, в біса – наливай!
– Гик… а був іще випадок:
Їду якось у відряд…
А чого це ти на мене
Оком витріщився, гад?..
– Відпусти козел, бо зараз…
– Хто козел? Та я тебе!..
– Хлопці, звідки він узявся?
Що, велике тут цабе?
– Люба Галю, в моїм серці…
– Ти ж іще молокосос!..
– Повтори, смердюча мавпо…
– Ой мороз, моро-о-о-з !..
– За таке у нас в Опішках
Вже б давно закляк!
– А у нас… то ти з Опішок?
Боже мій – земляк!
Із села давно? То як там?
Бачив бабу Лушку?
А які у нас дівчата!
– А які галушки!
– В нас село – медова казка!
– І молочний рай!
– Там ще є „торгова марка”?
Галю, де ти? Наливай!
* * *
Чи Хватило…
Повернувшись із роботи,
Жіночка під вечір
Докоряє чоловіку
За серйозні речі:
– Ти мене вже не голубиш
І не пригортаєш,
Дорікаєш, буцім повна –
Талії не знайдеш!
А сьогодні у метро, без
Зайвої причини,
Мені місцем поступились
Зразу три мужчини!
Чоловік бурмоче сонно,
Сьорбаючи пиво:
– Зразу три? Я сподіваюсь,
Що тобі хватило!
* * *
Організатор
Ало, Василю, кидай справи,
Заводь авто своє,
Бери бухло та мчи до мене.
Дівки й закуска є!
Ало, Степане, діло кльове,
Лиш ти не підведи:
Дівки й горілка вже чекають, –
Закуску мчи сюди!
Ало, Миколо, слухай пильно:
Квартиру на замок,
Уже галявина накрита, –
Вези мерщій дівок!
* * *
Похвалила
Ув одній солідній фірмі,
До ладу й до речі,
Влаштували для підлеглих
Новорічний вечір.
Щоби весело й приємно
Кожен час провів.
Працівник один дружину
Теж туди привів.
Біля столика в куточку
З вірною притих
І розказує тихенько
Хто ж є хто у них:
– Он, у сірому костюмі,
То директор наш.
Поруч, то його дружина,
Грізна наче страж.
А ото його коханка,
Віями тремтить.
Ач, як пір’я розпустила,
Мить – і полетить!
Отамо заступник шефа
Із жоною вдвох.
А ото його коханка,
Платтячко в горох.
А ондо мій друг Серьога,
Курить у кутку.
Он його дружина, цмулить
Склянку коньяку.
А ото його коханка,
А ото моя…
Ой!.. – затнувся зпереляку.
Суджена ж сія
Й озирається пихато
На присутній люд:
– Наша краща набагато!
Молодець! Хвалю!
* * *
Здивував
– Ти чого, скажи, Василю,
Клятий ворожина,
Не пірнув, коли тонула
У ставку дружина?
Що її порятували
Зовсім інші люди!
– А я звідки знав про неї,
Що тонути буде?
– Он вона ж тобі махала
Й кликала щосили!
– Здивував, моя жона
Та щоб не голосила!
Та вона щодня у мене,
Ледь зайду до хати,
Почина махать руками
Та репетувати!
* * *
Удар у відповідь
Знову розлад у родині…
Він, аж іскри з віч:
− Я знайду собі хоч зараз −
Тільки-но поклич!
Бо ж затям (та пестуй мужа,
Мов на штанях стрілки):
Не буває дам негарних,
Брак бува горілки!
− Он як! − жіночка. − То знай же
Й ти, мій прехороший:
Не бува мужчин потворних,
Брак буває грошей!
* * *
Новина
Сесію здають студенти,
А красулечка одна
Ну не знає ні бельмеса,
Тоне, тупо йде до дна.
Вже змінив професор тему −
Не зламати вуст печать!
Під дверима збились друзі,
Рада: треба виручать!
Як? Знаходиться відчайдух:
− Я врятую, дайте мить! −
Розкуйовджує чуприну,
Лик палає, взір горить…
Двері смик, влітає в залу
(Дарма, що науки храм):
− Валько, в тебе син родився! −
Подзвонили щойно нам!
* * *
Апарат
Зайшов дільничний раз до дядька
(Заява − щось там по межі)
Та й апаратик самогонний
Надибав раптом в гаражі.
− Ага, попався! Що ж, до суду
Тебе завдам, щоб кожен знав!
У розпач дядько: − Боже милий,
Та ж присягаюся: не гнав!
− То не существенно для справи.
По факту − маєш апарат!
− Судіть іще й за зґвалтування! −
Махає дядько, − чорт не брат!..
Аж стрепенувся тут дільничний.
Розкрити злочин − хто не рад!
− Коли і де? − питає строго.
− Ніде… та ж маю апарат!
* * *
Мітка
− Любку, ти мене кохаєш?
− Ой кохаю, мила!
− Повтори! − Кохаю дуже!
− Боже, в мене крила
Вже ростуть!.. Кохаєш, правда?
− Та сказав же щойно…
− Ще скажи! Відмовить жінці,
То є непристойно!
− Ну, кохаю… − Ох!.. А знаєш,
Мріяла я сильно,
Щоби в Індію гайнути,
В подорож весільну
Нам з тобою… Як, чи згоден?
− В Індію? Ну добре…
− Там слони, раджі та тигри,
Тадж-Махал і кобри…
Там екзотика повсюдно,
Йоги невсипущі…
Там мене кохати станеш,
Любку, ти ще дужче!
Правда, правда? Ну зізнайся!
− Як Шер-Хан Багіру!
− Там дівчатам на весіллі
(Так велить їм віра)
Мітку фарбою на лобі
Роблять пензлем з вати.
Як я хочу, щоб таке
Й мені намалював ти!
− Намалюю… М-м-м… до речі,
Десь читав листівку:
Женихові там дарують
Снайперську гвинтівку!
* * *
Цвях
І де ти взявся, бісова дротино,
Іржавий, м’ятий, наче буква „Г”?
Лежав би отамо собі під тином,
То ти забаг відзначитися, ге?
Якого чорта виліз на проїжджу,
Не міг собі качатися в багні?
Напевно знав, що я тут часто їжджу,
Лежав і мріяв трапитись мені?
А мо уже з далеких юних років
(Ти був тоді лискучий та масний)
Підленька думка вар’ювала спокій,
Марудила твої гвіздячі сни.
Либонь, ще вперше здибавши машину,
Поклав собі звершити цей рекорд:
Уп’ястися жалом у теплу шину,
По шляпку увігнатися у корд!
Відчути ту солодку мить побіди,
Злетіти над буденністю у вись,
Забути недоладності та біди.
Удар, прокол і лиш голівка – блись!
Куди до тебе іншим тонкоспиним!
Всерівно, що від шістки до туза.
Їх доля – десь тримати штахетину,
Або, скажім, чийогось картуза.
І тільки ти сподобився на вчинок,
Рідня шурупу, приятель скобі,
Все цвяше плем’я згадувать причина,
Та ще й яка! І звідки це в тобі?
Чи ти не знав доста тепла і ласки?
Чи злий господар мо тебе купив?
Чи до гарячої тебе рівняли праски?
Чи може ти того… вродивсь тупим?
І те тебе кусало та гнітило,
І ти пізнав знедоленість і лжу.
Тебе зігнуло, скорчило, скрутило,
Втопило в твані, вбрало у іржу.
І ти запікся лютою злобою,
Аж засичав – геподібна змія;
І я зустрівся з отаким тобою...
Це ж треба, щоб зустрівся саме я!
Якби ж ти знав, негідний шмат заліза,
Іржавий черв, кого це ти спинив?!
Та я тебе на друззя би порізав!
Та я би у горні тебе спалив!
Але хіба тобі відкриєш душу,
Нікчемна швайко, писок у іржі!
Чи втямиш, дроте, що стояти мушу,
Бо залишив запаску в гаражі!
А я ж летів до любої на крилах,
Рожеві мрії марились рядком.
Вона мене, либонь, і досі, мила,
Чекає на узбіччі за ярком!
Нервово ходить, міряючи кроки,
Тривожно б’ється серденько мале.
Я умовляв її чотири роки!
Нарешті вмовив, виїхав… але…
Нащо мені твої душевні муки,
Чи те, що ти ізмалку був тупий?
Моя душа аж крається з розпуки
І капа кров. Ти хоч її? То пий!
Хоч захлинись, нікчемний гумоколе!
Либонь, то серце родич твій шкребе.
Вона ж мені не вибачить ніколи!
Хіба, як доказ, викладу тебе.
Усе марнота, щастя промінь вшився.
Від неї більше не діждусь вісток.
Була надія, та нема. Лишився
Лише кривий, як буква „Г”, гвіздок.
Вже досі я втішався би любов’ю,
А так сиджу, клепаю довгий вірш.
Знічев’я ще патякаю з тобою,
Іржавий цвяше, просто ні з ким більш…