Казка про двох братів...уривок з казки "Казки темного лісу"
Валентина — 5/07/2010 - 10:08
Збірка: Казки і легенди
(уривок )
...............................................
– Це, вважаєте, дива?
В мене розповідь нова. –
Хтось гукає від багаття. –
Чув я, любі мої браття,
Що колись в селі Шишаки
Проживали розбишаки –
Два брати, два парубки,
Сильні, спритні та меткі.
Що не ніч, то в них робота:
У сусіда знять ворота,
В кума й дядька на паркані
Горщики повісить драні,
А у тітоньки Сокови
Витягти поміст в корови.
Бешкетують молоді –
Горе всій рідні в селі.
Якось хлопці серед ночі
Гребінець знайшли дівочий
І сховали від усіх.
(А чуже ховати - гріх).
Може в дім прийти Біда,
І, до речі, не одна.
Так і трапилось з братами!
Геть не сплять вони ночами.
Все ввижається дівчина,
Гарна, наче та калина.
Чорноброва, сіроока…
(Чом на двох одна морока?)
А вуста – то спіла вишня,
А коса, як колос, пишна.
Манить дівчина братів
Від батьківських берегів.
Ще й до бійки діло йде,
Сварка дім їх не мине.
Плаче батько, плаче мати,
А сини ідуть із хати.
Кожен на коня сідає
І в чужі краї рушає,
За сім міст, за сім лісів,
За сто верст, за сто морів.
Раптом бачать: мати з хати
Винесла рушник багатий,
Його навпіл розірвала
І синів ним обв'язала.
Каже:
– Ох ,сини мої!
У далекії краї
Вас Омана погукала,
Вашу матір не спитала.
Та як трапиться біда,
На мережці рушника
З'являться червоні плями…
Повертайтеся ярами,
Повертайтеся додому,
Щоб не мучились потому.
Час іде – летить, як вітер,
Що ставок від бруду витер.
Уночі зірки рахує,
Вдень голубкою воркує.
Жінці хустку одягає,
Дівкам в коси льон вплітає
І всім парубкам чубатим
Плуг лаштує і лопати.
А від розбишак-братів
Нема звістки сорок днів,
Наче зникли десь у полі
Від заклять лихої долі.
Якось в серпні хтозна звідки
У село прийшли сирітки.
Дві сестрички чорноброві,
Добрі, щирі у розмові,
Працьовиті, не ледачі,
Дуже лагідної вдачі.
Попросилися сестрички
На роботу до вдовички.
Та відмовилася:
– Йдіть.
У сусідів хліб стоїть,
Ще не в'язані снопи,
Бо бешкетники-сини
Долю десь свою шукають
І батьківське серце крають.
Так було воно, чи ні –
Не відомо це мені.
Тільки люди говорили,
Що старі сестер просили
Залишитися в господі,
Помагати при нагоді.
І тепер нерідні діти
Почали батьків глядіти,
У оселі прибирати,
Прясти, ткати, одяг прати.
В полі жито і пшеницю
Сестри жнуть, як молодиці.
Радий батько, рада й мати,
Легше їм синів чекати.
Якось сестри у суботу
Залишили всю роботу
І пішли удвох до лісу,
А зайшли на гору лису.
Геть пішли – і знов гора,
Наче водить їх Мара.
Сіли відпочити трішки,
Чують плачуть сірі мишки:
– Де той дівся гребінець?
– Де сховався молодець?
Нас русалонька чекає,
Свої коси розплітає.
– Де б взялися ті охочі
Гребінець знайти дівочий!
Біду люту відвернути,
Своє щастя повернути.
Як почули те сестрички,
Кинули додолу стрічки,
Щоб примітити дорогу.
Й до батьківського порогу
Полетіли, наче вітер,
Що гойдає в полі квіти.
Розшукали серед ночі,
Гребінець чужий дівочий.
Сірим мишам віддали,
Щоб позбутися біди.
І не встигло красне сонце
Зазирнути у віконце,
А голодний місяць сісти
І зіркову кашу з'їсти,
Як до змучених батьків
Гребінець вернув синів.
Їдуть хлопці по дорозі,
А у батька на порозі
Їх чекає рідна мати,
Що втомилася чекати.
Поряд з нею дві сирітки,
Гарні, милі, як ті квітки.
Чорноброві, сіроокі…
(Не одна, а дві мороки!)
Кажуть, що у тім селі,
Два весілля відбули.
А ви кажете дива!
Є життя, а див – нема!