Рай не буває вічним...
Ганнуся — 19/05/2010 - 20:01
А колись в її житті з'явиться той, хто називатиме її так, як називав колись дідусь... і тільки дідусь... Він умітиме голосно сміятись і тихо плакати...Він знатиме, хто вона і йому не потрібно буде пояснень. Ніколи... Він точно пам'ятатиме дату їх знайомства і ніколи не зрозуміє, навіщо... і тільки він знатиме, про що вона плаче... і геть не тому, що вона йому те розповість, чи хто інший, а тому, що просто знатиме... Він буде для неї кращим, але вона завше називатиме його лише другом... бо більше буде не треба...
Він подарує їм дві чашки: чорну і білу, та принесе в її дім... В ці чашки вона наливатиме смачну каву щоразу, коли він приходитиме до неї, а він сваритиме її за те, що знов заміцна і без цукру... а вона сміятиметься - знов переплутала - його ж біла... Вони будуть слухати ніч і мовчання одне лдного, поки не доп'ютькаву... А потім довго про щось говоритимуть... і самі не розумітимуть, про що...
Він буде називати її дитиною - наївною і довірливою, а вона його - самозакоханим дурнем.. Хоч вони і розумітимуть - однакові...
Вони будуть сидіти на її підвіконні і дивитись на місяць, слухаючи когось з класиків... Вона казатиме "геніально", він казатиме "банальщина"...
Він буде напрочуд високим і дистрофічним, вона ж - маленька і зовсім тендітна... Вона любитиме дивитись йому у очі і класти голову на його коліна, він - слухати її голос і коли вона обіймає його голову
.. Але обидва будуть таємно закохані ву зап'ястя і пальці одне одного... Вона цілуватиме його поглядом, він обійматиме її подихом... І кожен бачитиме в очах одне одного себе...
Вони робитимуть разом дурниці і шаленощі і голосно сміятимуться над власним життям..
Але кожен знатиме - це скоро скінчиться... Зовсем скоро... бо Рай не буває вічним...