Зрада
switlachok — 6/05/2010 - 14:32
………Коли я б не їхала на своєму зеленому велосипеді через це село, там завжди на середохресті сидів чоловік років, приблизно, тридцяти.
Сидів у своєму візку, як помітно, мав покручені ноги й до того ж усім своїм виглядом, поведінкою був схожий на людину, несповна розуму. Щоразу, коли я проїжджала на своєму велосипеді повз нього, то він завжди починав щось незрозуміле вигукувати й рукою посилав мені сотні повітряних поцілунків. Мене це завжди смішило, і я теж махала до нього рукою. І їхала собі далі.
Одного дня я впросила брата поїхати зі мною на велосипедну прогулянку тими чарівними місцями. Він довго впирався, відмовлявся, але врешті-решт згодився. І от коли ми проїжджали тим середохрестям, як завжди я побачила прикутого до візка чоловіка-каліку. А він, помітивши біля мене брата, увесь сіпнувся якось так і раптом почав кричати на все горло: «Ах ти… курва! Курва ти!..» І я тільки встигла помітити як великі сльози, ніби горох посипалися з його очей і капали, капали на його опущені руки. Через мене так не плакав ще жоден мужчина....... Ми з братом поїхали далі, повернули у ліс, але навіть там я ще довго чула його крики: «Курва!..»
Опісля того я більше ніколи не їздила з кимось на велосипедні прогулянки. А каліка більше ніколи не посилав мені повітряних поцілунків……..