Лірика дерев
bogdan — 5/05/2010 - 12:36
Лірика дерев
Ранок . Важко вставати , підходжу до телефона :
- Так.
- Сергій у лікарні ,- мовив сухим голосом друг Сашко.
- Як ? – ще не розуміючи сказаного , пробурчав соним голосом
- Потрапив в аварію , -говорив друг,- приїзди я в лікарні .
Поклавши слухавку і одягнувшись , їхав до лікарні в міській маршрутці . Думаючи як мій друг Сергій , друг з самого дитинства . Згадую дитячий садок де ми не їли каші , кидались багном і ще досі згадують нас наші вихователі ,як ми пробували палити садок. А ще як ми виліплювали чи мабуть виглажували жіночі тіла з піску . Який був не далеко від нашого дому на будмайданчику . « От збоченці» - думаю про нас . А тепер ми чоловіки заробляємо самі і як ми кажемо що : «Нам цього вистачає» та як були ми не одружені . Хоча дівчата були але тільки для розваги . «О»- бабуня залазить з торбою , хай думають що я не порядни бо я невставатиму .
Сиджу . Якась молода дівчина віддала своє місце пристарілій з торбою . Продовжую сидіти дивлячись у інший бік. «Збоченці»- так ми такі і навідь досі такі . Як ми збирались на природу ,куди брали дівчат , вина і ще чіпсів , довго сьорбали терпке вино і придивлялись собі дівок . «Чому мені це згадується, чому саме зараз» думаючи що я навіть у скрутні хвилини думаю про одне і прицьому дивуюсь задові дівчині яка виходить на зупинці .
Моя зупинка . Перед лікарнею мене чекає Сашко мій теж давній друг з яким ми познайомились уже в школі . Він був розбишакою , він нічого не боявся мені так завжди видавалось . На його обличі не було страху , як зараз.
-Ну як він ,- вигукнув я ще з далеку .
Сашко мовчав , чекаючи доки я підійду по ближче. Він промовив : « Сергій помер» сказав що аж вдуші все перекрутилось . Всі мої спогади в мить пролетіли надімною . « Його везщуть в трупарню» , спрямовуючи пальця на відїжджаючу машину .
-Що там було? ,- мовив я і думав чи правильно сформулював запитання .
-Він їхав від дівчини і перекинувся.
Мені не вірилось «тану це як?» Сергій був першокласним водієм , він навіть деякий час водив маршрутне таксі . «Як ?» - задавав це питання ще раз.
- Він хотів одружитись з Оксаною , - друг стихаючим голосом.
Оксана це дуже приваблива дівчина . З якою Сергій зустрічався уже 3 рік . Я їм завжди заздрив їхнім добрим стосункам , вони мені інколи нагадували брата і сестру .
- По її словам він зустрів її на вулиці коли вона вела свого іншого прихильника до себе , - пролдовжував Сашко – він побив того хлопця який уже був пяненьким , вскочив у свій автомобіль і погнав до бару , де добряче випив і вже звідти телефонував Оксані і погрождував розправою , якщо вона не буде зним , - закінчував розповаідь Сашко.
Ну а потім все ясно .
2
Ми йшли по бульвару де ходили зазвичай багато людей . Сьогодні я їх не помічав , лише думав про цю дуру Оксану яка навіть не прийшла пробачитись з Сергієм .
- Сука чому було не прийти ,-підвищеним тоном промовив я.
- Я її ше дістану ,- погрозливим тоном вигукнув , - давай натовчем її пику ,- гордо сказав Сашко.
О 11 годині ми сиділи за столом , випили по чарці горілки з перцем . «Фу» - це гидота але пив одну за одою , не звиртаючи уваги на собаку яка спостерігала за процесом , і мабудь чекала кусок ковбаси що тримав у руці . У Сашка була однокімнатна квартира яку знімали для його батьки , він був зірвиголова весь в шрамах від його походеньок в бари . Які він відвідував часто і просаджував гроші які сам і заробляв . Я іСергій цього не підтримували і менше з ним водились , бо завжди попадали у неприємності.
3
Ми їхали на Сашковеному автомобілі який весь скрипів і прогинався але їхав хватсько . Підїздили до магазину де працювала наша красуня Оксана . Зайшовши я сподівався її не побачити її на роботі але вона була і щось так приязно розповідала подрузі . Ми заштовхали красуню до авто і поїхали .
- Ну що мала , як життя ? –не стримуючись промовив я.
- Через годину я повина бути на роботі , - порушуючи тишу промовила Оксана .
- Добре дорога , будеш ,- лихо казав Сашко .
Підїздимо до трунарні .
- З Сергієм підеш прощатись ?
- Ні ,- різко відсікла Оксана Сашка.
Сашко вхопився за руля і втис в пол пидаль акселератора . Ми поскрипуючи рванули з місця.
4
Ми їхали за місто , я відчував тривогу . Погляд Сашка який різко входив у повороти мене насторожували. Проїхавши десь 20 чи 30 км . Ми зупинились біля річки , яка обминала наше містечко .
- Виходь повія ! ,- мабуть не обгрунтовано кричав Сашко який видушував Оксану з авто .
Вона вийшла , тримаючи руки за спиною . Її тіло тряслось від страху , на очах набігали сльози. Тай у мене самого перехопило дух, мені стало шкода дівчини. «Що зараз Буде» завівся я .
- Роздягайся ! ,- кричав Сашко –роздягайся (бистрее) –кричав вже російською мовою.
Я стояв як вкопаний ні промовивши ніслова. Вона оголяла своє тіло . Сашко поспішно стягав обяг з себе . Я дивився , як Сашко не звертаючи ні на що вхопив Оксану і підпер її до машини , яка від цього рлозгойдувалась у різні боки . Він її бив прикладаючі свої вашкі удари від , яких вона непритомніла . Одяг Оксани зірвало вівтром з берега і понесло у прірву яка була під нами . Одяг тріпався і торкнувшись спіненої води понесло бурхливою течією. « Чим Це закінчится» . Оксана вже не трепотілась а Сашко звивався на її білому тілі від вітру й холоду.
- Іди сюди Олег натяни поки тепла ,- верещав цей ще до недавна знайомий чоловік , а зараз він чужий з божевільним виразом облича . Я підхопив камінь і завдав удару цьому божевільному . Через хвилину їхні бездихані твіла несла таж течія що і одяг , дочекавшись поки їх не буде видно я кинув камінь з якого стікала насичена брудом кров свого приятеля.
5
Дойшовши до залізничних колій . Я ішов думаючи про сьогоднішній день , який почався з телефоного дзвінка. «Як жити далі» думав . Хотілось спати , ішов роздивляючись дерева вони були високими , стрункими , деякі зрізали як життя Оксани і Сашка вони лежали один біля одного з обсіченим гіллям , а ще одне повалилось від сильного вітру й грому як Сергій воно звисало ще тримаючись за свою кору ніби була надія на порятунок . Але деж серед цих дерев Я мабуть воно має бути кволе і сухе яке має померти . Вже близько до міста з міста чулось свист потяга який наближався. І перед собою , помітив деревце яке склонилося над колією свою голівку , яку тягнели погнивші яблучка. Скуштувавши його яблука , яке було кислим , зрозумів що Це дерево Я. І схилив свою голову над колією , яка тяготіла моїми думками .
Мене оглушив стук металевих коліс я нічого не чув , тільки відчував вібрація колії . Вітер який ішов від потяга притискав до мене боязливе дерево , яке схоже на мене .