давно не ховаю руки під стіл, бо я не
вже днів не рахую на пальцях їх стало тисячі
швидше ітиму і швидше наздоженеш
і мокро запахне квітами з кладовища

і все у мені, а раптом… не маю меж?
холодні балкони ванни тебе заповнюю
стискаюсь у грудку солі як обіймеш
і кришусь дроблюсь витікаю тепер назовні