Світ пришвидшив рух, окрилений розмахом крил крука. Світ втікав с під коліс автотранспортних засобів, які так настирливо йому допікали. Зловивши кігті темного птаха на одному з облисівших каштанів, світ відчув таки, що ракурс поволі змінюється.
Фон небесної гладі заступив буденний урбаністичний ранок, в мурашнику сірих ідей.
А рівно через годину, на одній із тролейбусних зупинок зимового міста, тобі випаде можливість розділити із земляками масове, але почесне право – втоптувати перший, цьогорічний сніг.
Запотіле смердюче вікно тролейбуса, похитуючи перед тобою все «потой бічне», навіюватиме буденно сірі мрії про краще майбутнє. Ти спрагло віддасишся їм, адже вони стали настільки заїждженим симбіозом віри й сподівань, що вже давно відокремились від основи свого здійснення - дії. І ти, «найіндивідуальніший» серед всіх в цьому 4х колісному ящику, як і вони уявиш світ без болі, бідності й байдужості.
Тиснява в дверній прогалині, не вдоволені старі, нахабна молодь, супроводжуватимуться основним потоком тих, хто з відчаєм вбачав перспективність своєї участь в ролі перших, і в той же ж час, шкодував про схоже свогочасне безумство в особі других.
Міста, що за вікном, навіки залишаться твоїм основним ідолом і покровом, так як завжди будуть місцем, де можна, в усій красі, відчути самотність. Сівши посеред бардюра на одній із центральних вулиць міста, чи проходячи повз хайбренд бутіки, чи так як оцей юнак зараз, - сидівши на незграбному стільці в ледь тримаючомусь купи тролейбусі, і усвідомлювати, що тут- легше за все залишитись самому.
Ти з дня в день пхатимешся в ці смердючі двері, щоб купити свій квиток. Чекатимеш посмішки від дівчини що сидітиме навпроти. Уявлятимеш ваші вечірні прогулянки, її щиро усміхнене лице, себе поряд з нею… Смішно те, що як тільки хтось із древніх здійме галас, через те що «вона» не уступила місце, ти відведеш погляд. Знову, як ні в чому не бувало, поглянеш у вікно, знову побачиш світ, знову з «оригінальничаєш» і почнеш «як ніколи» мрійливо вдивлятись в нього.
В кінці кінців, простоявши в осередку світу, доганяючи його, віддаючись йому, - ти зрозумієш… Що cтос «щасливих білетиків» в кишенях, навіки залишиться формальністю що для тебе мала фундаментальне значення. Від тебе потрібен був лиш придбаний квиток…
І одного дня, іронічна посмішка розіллється на полотні смердючого скла, засяє спізнившимся усвідомленням того, як же важливо, і нажаль нереально важко, зберегти глобальність свого сприйняття, в такому «вузькопрофільному» суспільстві… І ти, відчайдушно мріючи, щиро сподіваючись, і щоразу при виникненні проблем відводячи погляд, - використаєшся зручним для тебе стереотип, до якого так квапитимешся щоранку!..
А світ, тим часом, знову і знову, пришвидшуватиме свій рух, під розмашистим покровом темних крил, які, врешті-решт, не квапливим поспіхом дочекаються свого «тролейбуса»…
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 8.00
Про автора
Ім'я
Сергій
Місце проживання
Рівне