Ніч під гуртожитком (записки юного скаута)
Rory — 11/03/2010 - 22:16
00. 30.
В гуртожиток я явно вже не потраплю. Треба йти по пиво – а що ще можна купити на останню троячку?
00. 53.
Після довгих блукань у пошуках туалету (місця, де можна спокійно попісяти без зайвої пари очей) моя експедиція, як мовлять брати-кацапи, «увінчалась успехом». Як мало треба людині для щастя. Йду шукати нічліг. Під міст – страшно. Біля водички (трав’яне місце) не випадає – прогнало стадо диких собак Дінго. Бомжувать, так бомжувать. Хеллоу, лавочка.
01.15.
Розійшлась остання гопота. Вони було хотіли повернутись, коли я гахнула рюкзаком об землю, і зрадливе «бах», що збудило, мабуть би, і мертвого, не те що п’яного, сповістило про розбиту надію сеї ночі – моє пиво! Але втома і літри алкоголю повели їх додому. Слава Богу! (Бідний Слава.)
01.15 – 01.45.
Сушу волого-сухими серветками наплічник. Питання «А на чому я буду спати?» відпало саме по собі – ні-на-чо-му. Та якось і не хочеться вже. Знайшла два «супер-контіка» - хавка! – оцей зошити і ручку. О! В мені прокинулась муза.
01. 35.
Мене відвідала закохана парочка. Вони, видно, мали свої види на цю лавку. Хай тусують. Потусували в інший бік. Надіюсь, вона не сильно кричить.
01. 55.
На роботу вийшли батлхантери. Роблять вигляд, що мене нема. «Мы белые и пушисте, улыбаемся и машем…»
01. 59.
Батлхантери справились швидко. Замість них приперся білий-білий котяра, кинув на мене зневажливим поглядом і забрав свої півкіла ваги геть. А на котах можна спати?
02. 10.
Ревізія по пляшкам з-під пива показала мені дулю. Зате знайшлося півпачки апельсинового соку «Дар». Ям-ям-ям. Я завжди про таке мріяла: мертва тиша, випивон, закусон, зошит, ручка і моя персона. А ще ж і романтичне освітлення – ліхтар прямо в пику. Рай. (Тре’ лікувати мочовик.)
02. 23.
Каблучки якогось знедоленого, як і я, дівчати процокотіли над головою. Бідолашка. Де ж воно спатиме?
02. 39.
Сукахолодно! В нашому віконці ше світиться. Мо’ попросить з небес яке покривальце? Нє-е-е-е-е! Суслік – гордий птіца. Тим паче мерзлий суслік. Краще згадати навички юного скаута і розпалити якого вогню. Ну, в кого тут є навички скаута?
02. 44.
Хотіла було заснути, але грьобана качка забула, де вимикається звук. Кря-кря. Тепер я розумію, чому їх відстрілюють. А ще собаки. І ця бісова лампа. Кожен вечір її вимикають, а тут – на тобі – горить і горить.
02. 51.
Сон не йде. Ще й суслік, тьфу ти, чортик за лівим плечем тихо так нашіптує з Шевченка: «… її окраденую збудять…». А в мене ж і красти нема чого. Піду десь потусуюсь, мо’ зігріюсь. (Фу! Дієслівна рима, як примітивно.)
03. 39.
Вкотре переконалась, що місце витоку моїх рук таки не там, де й у всіх. Фаєрмейкера з мене не вийшло. Все так само збіса холодно, зате тепер від мене пахне копчено, а значить – смачно. «Контік», нажаль, вже скінчився, але апельсиновий сочок ще радує мій шлунок своєю присутністю.
Качки замовкли, собаки розбіглись, і навіть закохана пара почимчикувала розсікати простори нічного міста. Мо’ поспать. До 5. 30 ще цілих 1. 51. Тож, у вампіра викотились очі, а вам – спокійної ночі. (Іменникова рима – вже краще. До ранку писатиму стіхамі.)
04. 35.
Сиджу біля справжнього вогнища. Воно, правда, майже дотліло, і я ніякого біса не бачу, але… я не лузер. Навіть не так – я копчений нелузер. Чую серцем – треба йти вже до хати.
04. 51.
Кострик догорів, а в гуртожиток мене так і не пустили. Там, мабуть, сплять іще всі.
Але вже чутно прихід ранку: вітерець подув свіженький, машинки загули, собаки позатикались. Активізувалась друга хвиля батлхантерів.
Ось підходить до мене такий, з кульочком:
- Не спиться Вам?
- Та ні, - кажу, - твердо.
- Оце не боїтеся?
- Чого б це, людей нема, собаки сплять. Тихо так…
- Да! – відповідає, - погода сьогодні прекрасна.
І що ото люди будуть думать про сучасне студентство: сидить дівчина в п’ятій ранку надворі і шось собі в зошитку шкрябає. Здуріти можна.
05. 04.
На весь гуртожиток горить лише чотири вікна. Мій оптимізм ще поки підтримують лише вони. Хо спать, коли вже ті пари…. Хр-р-р-р…..