Це місто, в якому ми живемо. Це міста, в яких живете ВИ.
Ви брешете собі, що вирвалися на свободу, блукаючи, як вічні мінотаври, лабіринтами таких несхожих у своїй сірості кам’яних будинків, закручених часом у спіралі буденності. Ви фарбуєте волосся і одяг, щоб хоч якось вирізнитися на їх фоні.
Ви заводите себе зранку чашкою кави і забійною дозою нікотину, щоб потім заснути пташкою на черговій гілці метро. Ви вдоволені і спокійні. Брехня! Багаті і красиві. Лузери! Ви хвастаєте перед колегами (сусідами, друзями, коханцями), своїми досягненнями на фронті комфортабельного ситого існування. Ви жалієтесь вигаданими проблемами. Ви навіть починаєте вірити у власноруч створену ілюзію і намагаєтесь обізвати її життям. Мені вас шкода. Але…
… в одну незбагненну ніч щось підніме вас з теплого ліжка, голосом з глибин шлунка (чи не там у вас серце?) покличе в серпневу теплу ніч шукати те, чого прагне душа. Ви бігтимете, ви спотикатиметесь, ви губитимете хатні капці, ви будете падати, вставати і знову бігти. Доки якась сила не зупинить вас посеред розбитої автостради. Тоді ви прихилите коліна, тоді сльози поллються по ваших щоках. Бо ви знайшли кущик споришу, що пробив асфальт. Плачте, плачте від радості і розпачу. Цілуйте запорошене пилом листя трави. Засніть в сльозах прямо тут, на розпеченій за день сонцем і автомобілями дорозі, невідомо де і як, але щасливі.
На ранок, коли похміллям прийде прозріння, а пам’ять зітре минулу ніч, як некорисний спогад, ви босою ногою розтопчете свій порятунок – зіпріле від ваших же подихів листя споришу. Ви побіжите до лікаря прямо в піжамі і благальним голосом проситимете ліків – ліків від нічних гулянь, розпачу і сліз радості. Це ж так ненормально – виходити в нічні джунглі у спідньому. Жах. Що про вас подумають сусіди.
А наступної ночі сон не йтиме на душу. Щось пектиме і різатиме у вашому висококомфортабельному ліжку. І ліки не принесуть вдоволення. І хотітиметься чогось такого… Чого не придумали ще суперточні обчислювальні машини, вундебари з комп’ютерами замість серця, вузькопрофільні економісти зі стрічками цифр, прибиральниці в жовтих рукавицях і синоптики зі своїми такими неточними прогнозами.
А голос забутих предків кликатиме вас з-під товщі могильної землі. Своїх розумних-нерозумних дітей…туди…в спориш.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 9.00