Мета всього життя
serro — 15/02/2010 - 23:54
Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
Його завжди дратували сірі бетонні шви, що ховають дірки на панельних домах «ситого» часу. Завжди кортіло щось із цим зробити, с самого початку осмисленого життя, він не переставав думати як розібратися з цією бідою. Поки всі діти спокійно собі гралися презервативами з водою, викурювали свої перші цигарки за гаражем дяді Валери, він стояв і дивився на ці кляті тріщини з видом якогось кубинського революціонера. Не з ким не спілкуючись, ні на що не звертаючи уваги, із сумом п'яниці в очах, він спокійно марнував своє дитинство. Інші діти його не любили, бабусі на ослонах, поклали на нього всі свої сподівання з приводу розвитку країни.
- О це комусь дістанеться чоловік! – любили зітхати вони, і тягнули долоні до обличчя хитаючи головою з боку в бік. Він навіть не помітив як прийшов час складання іспитів у школі. Ніяких успіхів у жодній з наук він не досяг, але у свої шістнадцять не погано шпаклював стіни. Цим собі на життя і заробляв, тому що батькам на нього було абсолютно начхати. Тобто не абсолютно, але начхати. Після останнього екзамену весь клас пішов відмічати подію. Однокласники, які вже давно бухали не гірше шахтарів зі стажем цього діла, швидко розказали йому що до чого, так у нього з'явилося нове зайняття. Він, до речі, класно поєднував нову забавку з старою в одне ціле – сидів, пив оковиту і дивися на кляті шви. В перший день коли він вийшов на вулицю, і почав нову справу від нього назавжди відхрестилися бабусі, але з'явилися нові друзі – ті самі однокласники. Згодом, вони всі роз’їдуться по етапах, казармах або кладовищах, жоден з них обрав інший шлях. Оскільки він не був придатний до служби, то хотів, спочатку, податися до бандюків, чи то «блатних», як усі їх називали. Але одразу ж після першої крадіжки його побили і вигнали з своїх лав, назвавши його «стрьомним тіпом».
В один з сірих буднів, а може і у вихідний день(він втратив почуття часу), з’ясувалося що його батьки розбилися на машині. Довелося влаштовуватися на роботу. Влаштувався він у місцевий ЖЕК, звісно ж шпаклювальником. Гроші його не цікавили, він сподівався що ось-ось переможе ворога всього його життя – шви. Пропрацювавши там, як здавалося йому, років сто,(насправді не пройшло і півроку), один гуртожиток розселили під готель. Будова потребувала ремонту, і власник вирішив дешевим коштом відремонтувати її з допомогою його бригади. Це сталося посеред весни, взявши все своє обладнання він вирушив на об’єкт. Оглянувши фасад гуртожитку, він замісив розчин, і почав блукати навкруги. Його шукали тиждень, але нічого не знайшли, навіть недопалка не дошукалися. На вакантне місце шпаклювальника прийшов інший хлопець, зовсім ще молодий. За роботу він узявся хвацька і впоровся зі швами за один тиждень. Наступного ранку після дня коли остання дірка була зашпакльована, він прийшов облаштовувати будівлю зсередини, і побачив що шви, які він замазав, знов проступили на стінах. Ще багато разів безуспішно намагалися замазати їх у різні часи, але той, хто мріяв про це все життя, нікому не дав цього зробити.