Never, Never Gonna Give You Up
serro — 15/02/2010 - 23:32
Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
"Тебе довести додому?"
"Ні, дякую, якось вже сама дійду"
Шалені баси Гоголь Борделло вдарили по вухах, і С. майже не потрапив під машину, що миттєво вилітила з двору. Він навіть не поглянув на водія, по губах якого можна виразно прочитати «хуй», червоне обличчя, яєчня у вусах, взагалі, якщо б хтось його побачив, то точно не став би йому симпатизувати. До тролейбусної зупинки було йти декілька хвилин, але саме зараз, ці миттєвості були зовсім не миттєвими. Зранку йшов дощ, по вологому асфальту було приємно йти, і С. вирішив пройтися декілька зупинок, а потім сісти в екологічно чистий транспорт. Та ці сподівання були марними, веселих балканських панків у вухах, змінив Том Йорк, який ридав про те, що він реальне гівно, і йому ніколи не бути з тобою. Китайські кеди, що їх зшила дівчинка з провінції Сичуань, в якої такі ж тендітні рученьки, як і у його М., вщент промокли і потребували зняття. Виявилося що їх більше не можна носити, бо на лівому підошва відпала як тільки-но він відірвав ногу від землі. Довелося сісти на захаркану лавку зупинки, заздалегідь закинувши неприродні кеди на дах тієї ж зупинки. Босі ноги задубіли щойно він присів, чекати вже не було сил…
Шалений скрегіт гальм змусив М. повернутися, вона побачила як С. навіть не відскочив від іномарки, яка ледь не задавила його. Вона крикнула його ім’я, але він не обернувся, а йшов собі далі. Їй стало лячно, лячно від того, що вже дуже пізно, що ходять тільки чергові трамваї, лячно, що вона щойно відштовхнула майже не саму близьку людину, яка не могла обрати іншу долю, просто стало дуже страшно. Причини на це були, але вона злякалася не через них, просто вмить стало страшно. М. впевнено повернулася спиною до частини вулиці, де йшов С., мовляв, якщо озирнеться, то нехай бачить що їй байдуже. Але С. не збирався обертатися, та й М. не було все одно. Що робити далі вона не знала, піти й наздогнати С. вона не могла, хоча дуже цього хотіла. Тендітними дівочими пальчиками М. копирсалася в телефонній книзі старого Еріксона. П’ятнадцять секунд розмови, після трьох гудків, забезпечили таксі. На передньому сидінні старенького форду, вона помітила, що саме на цю машину наскочив С. «Я тут зараз не проїду, доведеться розгорнутися» Вони розгорнулися і поїхали в бік зупинки, проїжджаючи повз неї, М. побачила його. Він закинув ноги на лавку і відкинув голову назад, спершись на обличчя народного президента…
Вона пересіла на заднє сидіння, ближче до нього. С. дуже змерз, голі ступні посиніли, волосся розтріпалося, з навушників сипів Барі Вайт, хоча він і чорний. М. подивилась на нього, і обійняла його. Поцілунок довжиною в п’ять зупинок, палкий, незабутній, солодкий, останній…
Двадцять дев’ятого червня, цього року, з донецького аеропорту відлетів літак до Тель-Авіву…
Восени, жінка з військкомату довго не могла достукатися в десяту квартиру, щоб передати повістку, яка прийшла сусідському хлопцю, що живе без батьків, які вилетіли до Ізраїлю на пмж. Дівчина з-за дверей співала:
Never, never gonna give you up
I'm never, ever gonna stop
Not the way I feel about you
Girl, I just can't live without you …