Іскра
Катруся Вишенька — 15/02/2010 - 16:39
Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
Ніч. Мій вічний супутник.
Свічка на столі. Недочитана книга перед нею. За вікном виє собака.
Часто саме так і траплялось. Свічка та книжка, або свічка та папір, сіно. Мені достатньо малої іскри. Свічка - моя мати, папір - колиска, у якій я виростаю у звіра. А спочатку такий милий, майже пухнастий, майже симпатичний.
Звірі відчувають. Намагаються попередити. Та люди глухі. Вони не розуміють мови інших створінь. І тоді в нас залишається надія лише на везіння, на щастя.
Та цієї ночі люди мирно сплять, не підозрюючи про небезпеку, що насувається. А вона близько. Навіть повітря стало густішим у передчутті біди.
Іскра. Політ. Приземлення. Книга. Вогник. Вогонь. Собака виє та рве ціпок. Хазяйка спить. Штора тліє. Починає горіти. Прокинулось дитя. Воно ще здатне почути мови деяких створінь та зрозуміти їх. Прокинулась хазяйка. Крик матері зливається з дитячим плачем. Прокинувся хазяїн. Жінка з дитиною на вулиці. Чоловік біля колодязя. Від надривного дитячого плачу прокинулись сусіди. Хазяїн з відром води у будинку. Стеля все ніяк не загоряється через туман на вулиці. Догорає штора. Вода з відра на вікні. Дим від книжки та штори. Липкий піт на обличчі чоловіка. Серце жінки, що невпинно колотиться. Задрімала дитина. Стомлений та вже спокійний чоловік стоїть на порозі. Пусте відро у його руці.
Я мертвий. Тут, зараз, в цю мить. Та завтра я знов оживу у вашій оселі. Дам вам їжу, світло та тепло. Та будьте обачні, не забудьте про мене. Тому що я вмію привертати увагу, коли про мене забувають. Бо я - ВОГОНЬ.