Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
Я самотньо стою посеред широкого поля.
Я дивлюсь на океан однакових колосочків, що схиляються то вправо, то вліво за наказом вітру.
Я – дерево. Мені на роду написано стояти. Я не хочу падати.
Але якщо я хочу літати?
Моє листя зривається з гілочок, і теплий вітерець уносить його далеко від мене. Я стою. Той малесенький листочок, який щойно відірвався від мене, то здіймається догори, то оповивається плавно до землі, де і залишиться гнити. І таких сотні. Я стою. Довкола мене вони покояться тисячами, безтілесні, пусті, засохлі, віджилі, без граму життя у своїх змертвілих жилах. Прах, пил. Тисячі могил моїх діточок, чиє життя таке нетривке, таке скороминуче. Таке пусте. Ледве отримавши волю, таку жадану і таку жорстоку, вони віддають дух вітру у сирині. Лише один політ на все життя. Так мало… Але дерева не мають і того. І я не маю, бо я ж дерево.
Тому я стою. Але хочу так само літати. Хоч би раз на все життя. Але дерева не літають. А я – дерево. Я лише можу чекати, коли той останній листочок відлетить від мене, і тоді гордо розправити віти, прийняти подих повітря. Заснути.
Я все стою посеред поля, бо я дерево. Вже поділися десь усе моє листячко, а сусіди-колосочки, віддавши свої зерна землі, так само зів’яли, поки я довіку стояло, бо я – дерево.
Тепер я – самотнє дерево посеред пустиря. Я стою і уявляю, як би я злетіло у небо. Я б летіло високо, до самого сонця, поринало б у важкі дощеві хмари, розриваючи їх прямо посередині. Мої гілки були б моїми крилами. Я змахую ними повільно і плавно, але щось заважає мені. Моє коріння. Воно занадто глибоко засіло у суходіл і не дає здійснити мою мрію.
Я так і стояло, засинаючи, мої гілки вже не народжували листочків, яким все одно б покоїтися з миром у бруді й пилу, незнаними й забутими.
Я все стояло, бо всі дерева стоять. Стояло, поки не прийшли Вони. Вони приклали до мене гостре лезо сокири, порубали на шматочки і склали їх по-іншому. «Це дельтаплан», - сказали вони і пустили мене угору. Я летіло довгу мить, дивлячись з висоти на такі маленькі поля, ріки, озера, гаї із полчищ інших дерев, що залишилися стояти, бо вони ж дерева. І я дерево. Мені на роду було написано стояти, а я полетіло.