Взуття, що говорить, або...
Катруся Вишенька — 14/02/2010 - 22:23
Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
Одного разу, на початку осені, я вирішила оновити свій гардероб. Після відвідування магазину я прийшла додому з величезною кількістю новинок й стала міряти свої чарівні речі. Після цього я вирішила, що старе взуття мені більше не знадобиться. Тоді я пішла на горище й знайшла там коробочку з моїми старенькими, поношеними туфельками. І тоді мені почувся тихенький жалісливий голосочок:
- Пам'ятаєш, як довго ми були разом?
Я була шокована! Зі мною розмовляло моє взуття! Тим часом воно продовжувало:
- Чи ти пам'ятаєш, як купувала нас? Які ми були гарні? Яка в нас була чудова гладенька, блискуча шкіра? Які стрункі, ще не обідрані, підбори? Коли ти йшла вулицею, всі чоботи дивились нам у слід... Ми ходили разом на свята, у кіно та театр... Ми були такі щасливі, що в нас була така гарна хазяйка, як ти! А тепер ми старі, поношені й нікому не потрібні шкарбани, що колись були чарівними туфельками... Коли ми почали старіти, ти кинула нас на горищі й зовсім забула про наше існування... А тепер ще й хочеш нас викинути!
Я повільно закрила кришку коробки, поставила на місце, й подумала:
- ВСЕ! ТРЕБА ЗАВ'ЯЗУВАТИ З МАРИХУАНОЮ!!!