Безвихідь? Судинна дистонія? Розмежування добра і зла? Чоловіча і жіноча антагонія? Боязнь висоти? Боязнь самотності? ?????? Що?
Рабство волі неволею. В Шевченка все набагато простіше. Я плутаю слідами як гонча заячими. Голос – гон. Мовчання? Втрата сліду.
Безвихідь… Судинна дистонія… Розмежування і розмірковування… Бійтесь висоти. Падати боляче. Плакати теж, але не завжди. Асюжетність прози дратує нерви, але випускає можливість втратити інтерес прагненням дошукатись чи ся дошукати істин. Чи я дурна? Та вже ж не розумна.
Болить в грудях. Там десь має бути серце. Поплач, але мовчечки, бо любесенько прийде ранок і вже всі все побачать.
Тарганячі ігри, марафон на виживання. Вони повзають по мені. Дратує. Будда мовчить, пальці говорять. Треба кожного ранку знову і знову мити руки.
Ніч коротка. Спи, дитино, дитинно. Дорослі платять. За воду, за газ, за електроенергію, телефон, радіо раз в півроку, поповнення на мобільний, продукти в неділю на тиждень, дублянку на зиму, в дитини порвались черевики.
Хочу вирости, але лишитись блаженною. Дратує. Мрії не збуваються. Вони не розуміють. Сенс життя в повтореннях. Хоча б раз на рік.
На наступну Паску обов’язково треба сходити до церкви. Вже легше. Найближча перспектива існує. Ціль поставлена. Лишилось її не виконати. Це як домашка в школі. Все робиться в останній момент, на перерві, перед уроком. А потім все добре. Хвалять. Розумниця. Всі задоволені. Окрім тебе. Чому завжди незадоволення?
Головне не заплутатись. Схема: квадратик-стрілочка. А потім білочка. Пора в Глеваху. Але там все одно вже нічого не знайдеш. Розігнали ідіотів. Куди тепер?
Здоровий цинізм рятує. Від дурки. Та й іншого. Або інших. Головне не забути хто є хто. Ти хто?
Бувають діти зі здоровим життєвим цинізмом? Не буває. Іди назад в барлогу. Покличте анестезіолога. Тут щось зайве – відріжемо. Наступну собаку назву Му-му. Тургенєв перевертається в гробу. Бу-бу.
Ех весело, гуляй душа, бо більш не буде.
Химині кури, Мотрині яйця.
Шо попало.
Над дорогою мертві поставали, сміються. А мертві сміються? Не-е-е… Смійся поки можна.
Пух! І пусто, немає і бути не може. В майбутньому часі. З минулим складніше. Це відбулось десь там вже – в плюсквамперфекті. А позаяк його вже немає, бо вимер він, як мамонт на морозі, то і того, обплюсквамперфеченого, теж немає. Всім все ясно?
Нічорта вам не ясно.
І мені теж… нічорта…
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 9.50