Збірка: Природа дістала мольберт
Мороз
Мороз приспав хурделицю в гаю,
Намалював пейзажі на вікні,
Пообіцяв: «Я ріки закую,
Щоб в море води більше не текли.»
Він, наче злодій, вліз в сарай і хлів –
І заблищали стіни льодяні.
З сміття й води він, як казковий див,
Зробив палаци і віддав мені.
Оголосив він скрипом кожен крок
По сніговій доріжці, по льоду.
Щоб не замерзнуть, я роблю стрибок,
А він чекає, що я упаду.
А потім пестить щоки, руки, ніс.
Вони червоні геть від дотиків його.
Мороз, скажи: це ти мені приніс
Замерзлі квіти серденька свого?
Вони, блискучі і тендітні водночас,
Розквітли на дротах і на гілках.
Цей білий цвіт, мій любий, ти зробив для нас?
Щоб залишити казку, як у снах…
Коли говорять, що мороз старий
Із бородою білою, як сніг,
Я посміхаюсь: «Це Мороз не мій!
Старий, так залицятися б не зміг.»