Про метелика, кохання і життя
Lana — 15/12/2009 - 00:13
Конкурс: Конкурс україномовних творів «Речі»
Кохання, наче метелик,
барвистий грайливий,
підносить до неба
лиш помахом крилець,
допоки ти живиш Його
нектаром серця свого.
До нього звикаєш,
все рідше злітаєш ,
на крильцях барвистих
пил не стираєш
і забувши про нього,
спішиш і не знаєш,
що завтра метелик
покине тебе,
на іншій оселиться квітці.
Життя буде минати,
піском крізь пальці текти,
оглянешся,- де коси твої золоті?
Взялись павутинкою,
очі смутніють,
Метелик ? А де ж він?
Невже полетів?
Лише на долоні
шматочок крильця,
от таке,-
відламаний клаптик
такої краси,
й так болісно стане, -
ЙОГО ВЖЕ НЕМАЄ,-
а озирнешся - тебе.