Нічний метелик
Вікторія Вікторова — 10/12/2009 - 17:18
Про таких, як я розповідали, як про дівчину легкої поведінки, але ж вони і не здогадувались, що насправді моєю метою зовсім не були випадкові інтимні пригоди та кількаденний пристрасний роман. Чорний діамант нічного життя щоразу по-новому занурював мене в безодню оголених сердець і тривожних душ, які час від часу нагадували про втрачений рай. Та чи мало це тоді якесь значення? Мене постійно мучила спрага за яскравими насиченими емоціями. І не важливо чи це буде відчуття невимовного страху ачи нестримний дикий сміх, гіркі сльози чи адреналін, стан афекту чи бурхливий секс, а може лютий гнів та смертоносна агресія. Іноді це перетворювалось у нав»язливу ідею і переслідувало тінню мої думки. Я – людина контрастів, а тому ненавиділа стабільність та всі її прояви. Моя легка поведінка, як для стандартно правильної дівчини, - це лише наслідок божевільного і такого бажаного феєрверку відчуттів. Таке не лікується звичайними пігулками внутрішньо три рази на день за п»ятнадцять хвилин до можливої одержимості та чергової пристрасті.
Нічний бар, важке повітря з очевидно переважаючим вмістом тютюнового диму, запах вишуканого шампанського та міцного віскі, наркотична музика, що гіпнотично проникає до підсвідомості – все це утворювало мій простір. Саме тут людська натура проявляється у всій своїй «красі», маска фальшивої вихованості та дешевої порядності змінюються на прояв тваринних інстинктів та істинного характеру, індивідуальну схильність до гріха.
- Добрий вечір! Хіба не надто пізня година для такої милої дівчини та ще й у такому хитрому місці?, - зовсім неочікувано запитав молодий чоловік, на якого б я ніколи не звернула увагу за інших обставин. Проте було так нудно, що навіть алкоголь не допомагав, а лише заганяв у тяжкі незрозумілі роздуми. І тут…він…та це його звертання «мила дівчина». Я й справді справляла таке враження, проте цей образ розвіювався, як тільки мені це починало набридати і робитись нецікавим.
- Я ще хитріша за такі місця!, -відповіла я досить звичним для себе зверхнім тоном. Проте одразу ж чомусь почала зневажати себе за це. Ага, ну ясно! А далі все піде по вже відомому добре спланованому сценарію. Черговий передбачуваний флірт із такими ж можливими наслідками.
- Я хочу піти разом з вами завтра до театру послухати класичну музику. Ви згодна?
- Хіба що на нічний сеанс, - стервозно засміялась я у відповідь. І раптом мені стало страшенно соромно за себе, свою поведінку, виховання, слова. На той момент я була найогиднішою людиною в цілому світі.
Він не промовив більше ні слова, а просто пішов, залишивши напам»ять свій погляд, який паралізовував жалем, зневірою та розчаруванням. Мої чоловіки ніколи не запрошували до театру і не дарували такої чистої щирості, як це зробив щойно він всього за кілька хвилин. Щось зламалось у моєму щільно побудованому просторі. Хіба таке буває? Цей, здавалося б, нічим не примітний чоловік якимось загадковим чином вдихнув у моє зачерствіле серце тепло. Бувають такі події у житті, які тривають лише мить, але категорично руйнують і оновлюють всі найглибші переконання і принципи. Тієї ночі я зрозуміла всю нікчемність свого буття до і вагомість усвідомлених цінностей після. Красиве, легковажне та сумнівне життя викрало мою душу і розтоптало її десь за барною стійкою в одному з нічних клубів. Я відчула себе Доріаном Греєм, який нарешті подивився на портрет з власним спотвореним обличчям. І стало страшно… Поки я поводила себе, як стерво, моя особистість руйнувалась, дитячі мрії загубились десь в авантюрних дорослих пригодах, нікчемних романах та дорогих ресторанfх.