Ця неосяжність мрій, занедбаність платівок.
І не без подиху людське оте буття.
Та кілька слів з запилених листівок,
Нагадують про прожите життя.

Серед рядків написаних рукою,
Побачу спогади, ніби вони живі.
І найстрашніше – здатися без бою.
Коли лише минуле в голові...

Коли воно як на порозі мати,
Ввійти нестямно рветься в дім пустий.
А не пустити – значить зневажати.
Та як зневажить в світі головним?

Платівка грає, без зупину й втоми,
Думки блукають десь у небутті...
Усе життя питатиму: - Тож, хто ми?
Коли хтось відповідь напише в висоті...

„- Хто у минулому шукає справжні миті,
Та мориться в щоденному ярмі,
Образ колишніх, плаче в самоті,
І серце держить наче у тюрмі -

Той втомлений душею та бажанням,
Той у самотності шукає вірний шлях.
Приречений назавжди на страждання,
Хто ріже свою волю по шматках. ”

Усе життя це - списана картина,
Та й досконало списані вірші.
І я у ній зневірена людина,
Знечещена розоренням душі.

Ця неосяжність мрій, занедбаність платівок
І вже без подиху судилося буття.
Та кілька слів з запилених листівок,
Залишаться. А прожите життя....