осінньому листю...
ЛАЙБЛ — 3/11/2009 - 22:04
Збірка: Момент істини
Згорала… Як вперше в житті, я згорала від твого дотику. Не могла промовити жодного слова тобі… А ми висіли на одному дереві на сусідніх гілках. Ти – багряний листочок. Я – жовтий із зеленими прожилками.
Мені здавалося, що всі навколишні листочки не були такими яскравими, як ти. Не були в них такі обпалені краї. А чим то ти їх так обпалив? Коханням? Життям? Що нанесло на них такі шрами?
А ще ти так по-особливому тремтиш… То так швидко трусишся, ніби маєш уже зірватися і поринути у шаленому вальсі до землі. То різко здригаєшся в якийсь момент, ніби в останній конвульсії. Тоді мені хочеться також востаннє здригнутися так разом із тобою, востаннє сколихнути це тривожне повітря, а потім із тобою навіки примерзнути до цієї голої гілки.
Чому ж мені так невсеодно, що ти є, що ти замираєш від кожного подиху вітру? Чому так? Я несміливо розгойдуюся на гілці, аби хоча б однією клітиночкою до тебе доторкнутися…
Неможливо так відчувати когось, кого так мало знаєш, кого тільки побачив… Але ж я тебе відчуваю!!! Значить – може так бути!!! Не наснилося ж мені це все.
Ти тріпотів на сусідній гілці. Тихо собі тріпотів і, здавалося, щось шепотів. Я не розчула. Ти повторив іще раз. А потім – знову.
«Шшшш… не бешшшшшшкетуй… не нишшшшшшч усе те, шшшшшшчо я будував ішшшшче з маленької брунечки… не нишшшшшшч… воно шшшшшче хоче жити!!!»
«Шшшчо ти хотів розказати???»
«Я тебе відчуваю. Дуже відчуваю. Твій шшшшшшелест… Він мене заколишшшшує… Я не можу існувати без нього. Не замовкай ніколи…»
«Тож чи можливо таке??? Чи можливо, шшшшшшшшшчоб так відчували одне одного… То ж нереально!»
«Реально… Може все бути, на шшшшшшчо тільки здатна твоя фантазія!!!»
Я вже була зраділа… Але десь невідомо звідки зірвався свіжий подих вітру, який раптово зірвав тебе з гілочки і поніс так швидко кудись далеко… І знову я залишилась сама… Без тебе. Без твоєї підтримки. Без твоєї присутності. А я чекати залишилась на свій вітерець, який ось так само прилетить за мною, підхопить мене і також закружляє дивними вальсовими рухами у невідому далечінь. Можливо, до тебе. А, можливо, кудись далеко-далеко… Сама поки що не знаю куди…
01-02.11.2009