Спомин на кладовищі
IvySumrak — 9/04/2008 - 11:17
Конкурс: Музика серця
Ти мене закопуєш у землю
Живою... Та я мовчу...
Бо прагну бути твоєю...
Бо не загасити свічю.
У церкві, що навпроти,
Свічка відміряє життя...
І я хочу Смерть спробувати
На смак ... Вже нема вороття...
На кладовищі так тепло...
Я не відчуваю холоду твоїх долонь...
Я не вважаю, що ти Зло...
Знаю... ти завжди стоїш осторонь.
Ти мене опускаєш у ліжко,
Крите з кривавих пелюсток.
Вже так сніжно,
Що світиться морок.
У лісі, десь виють вовки...
Вони кістки мої з їдять...
...Вітер задува сірники...
Пора з усім кінчать...
Ти цілуєш в згасаючі очі,
Ти тавруєш мої вуста...
Ти швидше хочеш позбутися ночі,
Яка для тебе пуста.
В ній нічого не лишилось,
Бо ти дозволив мені піти...
А я в лісі загубилась,
Шукаючи приворотні квіти.
Бо ти лишав мене на одинці
З сумнівами снів.
Я бачу по твоєму лицю,
Що ти сам так хотів...
Хотів, щоб я лишилась
У темряві ночей навік,
Щоб у спразі загубилась,
Ховав мене мій чоловік.
Той, що дарований Богом,
Але не признаний людьми...
Та тепер я – лише спомин,
Вже не разом ми...
Ти мене навік ховаєш...
Бо я загубилась серед свіч.
Та знаю, що мене кохаєш,
Хоча й кидаєш в самоту сторіч...