Зустріч
not_lies_myself — 8/04/2008 - 09:53
Конкурс: Музика серця
Вітер тихо шумить в темнім парку,
І на місто спускається ніч.
Хтось самотньо десь курить цигарку.
Зорі сяють, як полум’я свіч.
Я іду по бруківці алеї,
Кличе щось мене в темінь дерев.
Ось ставок, як фантом там лілеї,
Десь у небі вітрів тихий рев.
Я іду, і нічого не бачу,
Твої очі до себе зовуть.
Я іду, і нічого не значу,
Я без тебе. Самотня я тут.
Чую голос, що кличе крізь вітер,
Що зове мене в морок ночей.
І не хочу я білого світу,
Тільки світло небесних очей.
Я іду. Подих десь застрягає,
Шепочу я: коханий, я тут.
Голос мій разом з вітром злітає,
Твої очі все кличуть і ждуть.
Я іду. Постать темна нізвідки
Виринає. Як привид, як тінь
Серце б‘ється так тихо, так рідко.
І я бачу ці очі, цю синь.
Доторк рук. Льодом б’є по долонях,
Так приємно, так тихо. Як сплю.
А дерева стоять, як колони.
“Будь зі мною”, так тихо молю.
Ти всміхаєшся, янголе ночі,
І нічого не страшно мені.
Очі, очі…я бачу лиш очі.
Відриваюсь уже від землі.
Ти підходиш все ближче і ближче.
Поцілунок один, може два.
Я злітаю все вище і вище.
Що навколо? Весна чи зима?
Я злітаю…і світ весь зникає.
Не зникай лише ти –я молю.
Ночі принц, серце так калатає,
Мій єдиний, тебе я люблю.
Я іду серед тиші алеї,
Цілий світ сяє сонцем ночей.
А душа-наче білі лілеї.
Я рабиня тих синіх очей.
Буде так, завжди так, це я знаю.
Буде так. Лиш про це я молю.
Ти приходиш, а значить кохаєш.
Я приходжу. А значить люблю.