Нічного міста скривлені вуста –
гримаса болю чи розрада сміху.
Гуркоче потяг… він уже проїхав,
а на перон ступила самота.
У двадцять три завжди зриває стріху.

На всі питання – просто «се ля ві»,
дієта, мода, боротьба зі стресом.
Горнятко полинового еспресо
напрочуд м’яко підсолодить світ.
У двадцять три не винайти колеса…

Район типово-спальних панорам.
Любити – ні… зате навчили брати
Не вмиють рук стурбовані пилати
кати легкодоступних юних дам…
У двадцять три нема куди втікати.

Стоять курви і смалять цигарки
на об’їзній дорозі у нікуди.
Тягар тарифів падає на груди,
а місто знає тисячі таких…
У двадцять три – нічого вже не буде.

У нього – діти і хороший дім,
у неї – кицька на ім’я Маркіза.
Не до кінця упала, наче Піза…
а сльози досконало змиють грим…
У двадцять три ще вірити не пізно?