У кафе ОперА смачні оселедці під маринадом та аквавіта.
Та, що навпроти чомусь так схожа на Грету Гарбо.
Та, що не проти — яскрава деталь німого, наче кіно, світу.
Похітливі божки кидають до її ніг три чверті міста — у борг...
Вона ж бо ніколи не мліє від пальців, що малюють у ній любов,
В мить злягання із містом, на три чверті кров’ю залитим.

Площею котрогось із Карлів крокують манірні солдатки.
Хворий Стокгольм — одержимий власним синдромом:
Стоячи на колінах, цілує холодні губи осені-окупантки.
Потенційно безпечні дощі підливають у кров рік брому.
Грім каблучків на бруківці, сильніший небесного грому,
Оббиває з людей і дерев окуляри рожеві та жовті манатки…

Роздягнені сутінки — ню, біжучи услід за своїми катами,
Моляться — їм — не бракує віри в орлині (не свої!) крила,
Їм вистачає тупого нахабства рівняти себе із птахами!
Розчинені вікна, опершись на плечі вітрів, жалібно квилять.
Зачинені вікна — без скла — подібні хрестам на могилах ідилій.
Стокгольмські вікна — повні свідомого вбивства… само.