Смерть і Стара
Li-Tium — 17/08/2009 - 18:04
Відразу – не уміла брати...
Оглянула сумну кімнату:
Старий доглянутий сервант,
Блиск дешевенького кришталю;
На фото: юний лейтенант,
А з ним – якась гарненька краля.
Видніються сліди від сліз –
Про те, як до війни, колись.
І фотокартка геть затерта...
У скло б’є вітер гілкою бузку.
Годинник на стіні: вже п’ять на третю.
На стрілках стежечку вузьку
Лишає місяць повноликий...
І час – спинився, тихо-тихо.
Стара до Смерті: „Я давно чекаю.” –
Прошепотіла і поглянула в обличчя:
„Твій холод близько. Й ні трохи не лякає.
Тому, що там, із ним – ми будем вічно...”